Я створю себе заново

Мій вибір, але не моя вина

Щоранку так. Перед очима блимають кольорові точечки, а я обіцяю собі, що сьогодні візьму себе в руки. Дивлюся на безбарвну стелю, вже обридлі шпалери моєї маленької кімнатки. Я пробую підвестися, встати на ноги, але на томість у мене темніє в очах і я безсило опускаюсь на ліжко. Пам'ятаючи свою ранкову обіцянку, вночі я знову сиджу за столом у кухні і запиваю водою чергову таблетку снодійного через безсоння. Чорт, як же остогид мені цей спосіб життя - не живу, а животію. Вже три тижні як безробітна, а перебиваюсь лише отими мізерними горошима за коротку статтю на сторінках задрипаної газети.
Приємно познайомитися, я Джонатан, раніше мене називали Джо, а ще мені 22 роки і я в дуже скрутному становищі. Не знаю, коли мій світ почав руйнуватися: після смерті сестри, чи коли я розійшлася зі своїм хлопцем, а мо тоді, як почалися проблеми на роботі. Кілька разів я вже пробувала покінчити з цим, звести рахунки з життям, піти в кращий світ , якщо такий існує. Проте щось завжди зупиняло мене, певно, я надто прагну жити. Отож сьогодні я почну нове життя.

Спакувавши увесь свій одяг, який в переважній більшості складався з поношених джинсів і футболок, в два громіздкі чемодани, я віддала ключі від орендованої квартири і вирушила на ешелон. Прибувши туди за півгодини до прибуття поїзду, я вирішила чимось себе зайняти. Лишивши речі в камері схову, пішла в найближчий книжковий магазин. Насправді, я вже давно нічого не читала, хоча раніше це заняття дозволяло мені розслабитися після важкого дня. В книгарні був окремий відділ для творів класиків, я попрямувала туди. З дитинства мені не подобалися романтичні історії, а на книжкових полицях завжди знаходилося місце для нової пригодницькоі книги. Сьогодні ж я вибрала "Загублений світ" старого-доброго Конан Дойля.
На годиннику була за десять одинадцята, коли я повернулася по свої речі. Але там на мене чекала неприємна несподіванка - з двох моїх чемоданів залишився тільки один. "Прекрасно!" - саркастично промовила я сама до себе, але часу до прибуття лишилося не багато, отож розбиратися було ніколи.

В поїзді мене зустріли не надто привітні провідники, але дорога до Брукліну не така вже й довга. Я розгорнула книгу і на мене вилився потік слів, а мої думки та очі довго не могли зосередитися на читанні.