Історії із нашого життя

Волоцюга ( #зимоваказка )

   Вуд Бігмен проживав в великому гуртожитку, в самому занедбаному районі Лютермаргета, що знаходився біля південного вокзалу, який часто називали Санрайз Стейшин. Південна частина міста ніколи не була привітна, але навіть зараз Санрайз був доволі теплим і щирим. Зимня пора прикрасила білою гладдю вулиці, світло яке сочилося з вікон приємно надихало на прогулянки і освітлювало темні вулиці. Сніг падав помірно і рівно, великими ватами. Вуд жив на самому вищому поверсі свого гуртожитку і вечорами зазирав у вікно, розглядаючи малюнки міста в вогниках. Працював він на заводі по переробці скляних пляшок, на мийному апараті. Робота була монотонна і важка, та і платили мізерні гроші. Вуд ніколи не був ледацюгою, але він не вмів робити щось особливе і не було ніяких професійних навичок, тому брався за все, що можна. Хоча вже протягом чотирьох років, був оператором на заводі. Сам із себе це був чоловік невеликого зросту, худорлявий, але з густим чорним волоссям. Очі були світло сірого кольору, а на лівій щоці невеличка родимка, розміром не більше стержня олівця. Вуду прийшлося багато на чому економити, щоб хватало на їжу і на оплату проживання, але він ніколи не забував відкладати гроші. Відкласти він міг не багато, але все ж який не який запас був.

    По суботам, біля однієї з перукарень, один стиліст якій був досить відомий в місті підстригав людей які були не в змозі оплатити собі стрижку. Вуд ніколи не ходив до нього, але вирішив, що можна спробувати.

Наступного ранку він прокинувся, зробив всі свої домашні справи і вийшов з дому. На вулиці було сонячно, хоча і прохолодно. Сьогодні цей перукар приймав відвідувачів у себе в майстерні, що знаходилась на вулиці Стренжлайт, бо на вулиці вже було прохолодно. Черга була ще не великою, але все ж потрібно було трохи зачекати. І от вона дійшла до нього.

- Сідайте, добрий день.

- Дякую.

- То як, що будемо з вами робити.

- Чесно кажучи я не знаю, я довірюся вашій майстерності і баченню.

- Хай буде так, тоді поїхали. – весело сказав майстер і почав скубати то там то сям.

«А гарно виходить» - подумав Вуд. Не пройшло і двадцяти хвилин, як він вже був готовий.