квест

збір і знайомство

- Ну шо, шпінгалєт, ти готова? - почувся голос з-за дверей Нікиної кімнати.
- Та почекай ти, тільки окуляри протру перед виходом - дівчина стояла перед дзеркалом і оцінювала себе: джинсові шорти, сіра футболка, наче на кілька розмірів більша, русе волосся було заколоте крабом так що кучеряві кінчики стирчали догори. Вона стерла з лінз пил й сліди поту краєм футболки і вийшла з кімнати прихопивши маленький рюкзачок.
- О, ну нарешті! Ти знов взяла мою футболку? - обурливо сказала Настя закотивши очі.
- Ну я ж не винна, що мені вона пасує більше ніж тобі - самовпевнено заявила молодша.
- Аййй, нема часу сперечатись - Настя махнула рукою - вже час виходити, а ми ще таксі не викликали.
- Не переймайся, нас Макс підкине. Він не давно отримав права і батько дозволив взяти його машину.
- Тоді добре
   Дівчата взулися і вийшли з квартири. На вулиці вже темніло. Скоро мала початись осінь і вечори ставали все прохолоднішими.
Біля під'їзду їх вже чекав Макс на старій батьковій волзі. Вони привітались і сіли в машину. Максим був однокурсником і найкращим другом Ніки. Він мав симпатичне обличчя, коротке темне волосся, легку щетину та світло карі очі, хоча зростом він був невеликий.
  По дорозі до місця зустрічі вони заїхали забрати Алісу - подругу Ніки. Понад дорогою вже світили ліхтарі, через 10 хвилин всі мали прийти до старого парку.
- Ну шо пішли? Нам ще дорогу до квесту знайти треба - заговорила Ніка
- Та почекай, ще мають прийти Артем і Костя - відповіла старша.
- Хто?
- А от і вони. Ніка знайомся це мої друзі.
- Всім привіт, я Артем, багато чув про тебе - хлопець глянув на неї своїми яскраво блакитними очима і простягнув руку. Дівчина потисла, його пальці довгі, тонкі й холодні обхопили її руку.
- А я Костік, радий знайомству - і теж простягнув руку, руки Кості були більші й набагато тепліші ніж у Артема. Кучеряві чорні пасма волосся були акуратно завернуті за вуха і зав'язані на потилиці. Його карі очі блистіли, наче дивились на маленьке миленьке кошеня.
- Що ж ходімо, нам вже пора - нагадала Аліса.

Йти до потрібного місця було недалеко, тому через кілька хвилин вони стояли перед потрібним домом. Це була стара занедбана будівля з заколоченими вікнами й потрісканим фундаментом. Єдине що відрізняло її від бомжатника - велика неонова вивіска.
  На вході їх вже зустрічала адміністраторша, бліда як смерть і в чорному одязі.
- Прошу проходьте, ми вже вас чекаємо.
Вікторія, а саме так було написано на бейджі, провела їх до шафок де можна було залишити свої речі, а далі в окрему кімнаті для підписання договору. За угодою вони вибрали контактний квест, коли актори можуть сипати учасників, але не завдавати шкоди.
- І так підсумуємо, актори можуть чіпати вас, акторів бити не можна, не можна псувати речі. У вашому розпорядженні буде три поверхи, квест триватиме дві години.
- В коли почнеться квест? - запитала Настя
- Зараз - твердо сказала жінка і в очах різко потемніло...