Монстр 18+

Розділ 1

Адель Мартінесс

Витягнувши тіло з холодильника, я застигла від первинного шоку. Мене попередили, що все буде погано. Але я не думала, що наскільки.

Вогнепальні поранення бувають різними.

І, здебільшого, коли мені  мені доручають взятися за справу з вогнепальним, я надіюсь на смерть внаслідок пошкодження кулею важливих для життя органів.

А не на місиво з кісток і мізків замість обличчя. Нижня щелепа залишилася цілою, але декілька зубів були відсутні. З першого ж погляду були помітні рвані рани на ясні.

Я опустила світло нижче і повністю розкрила мішка. Тіло чоловіка було вкрите жовтими синцями і глибокими порізами. Довелося припустити, що він міг померти не від прямого вистрілу в голову. А раніше. Від отриманих травм.

Я витягнула диктофона і увімкнула запис.

— Особистість не встановлено. Жертва чоловічої статі. Точний вік встановити неможливо. Але, за станом шкіри, можна припустити віковий діапазон від двадцяти п'яти до сорока років. Волосся,— я поглянула на те, що лишилося від голови, шукаючи жмутки волосся,— чорного кольору. Над лівою груддю присутнє татуювання кирилицею.

Я вимкнула диктофона і відійшла від столу, аби взяти камеру і зробити знімок татуювання. На жаль, східноєвропейськими мовами я не володіла.

Бюро, вперше за довгий час, було завалено роботою. Так сильно, що захворівшу Глорію ніхто не зміг замінити. Всі були заклопотані.

Додому я сьогодні якщо й потраплю, то вже дуже пізно. Так навіть краще. Щоб бачити його менше.

Закінчивши огляд верхньої частини тіла, я обійшла його і перевернула на бік. Спина була так само вкрита синцями, як і все інше. Перед смертю його добряче побили.

— Ймовірна причина смерті — пряме влучання в голову. Форма рани говорить про великий калібр. Можливо, дробовик. Все тіло вкрите синцями і порізами. Можу припустити, що постріл був спробою приховати справжній спосіб вбивства. Первинний огляд порожнин тіла не виявив нічого. Більше скажу вже після розтину.— Порожнини тіла.

Диктофон повернувся на стіл.
Я вже одягнула форму, коли двері прочинилися і на порозі з'явився Дункан. Він тримав під пахвою справу.

— Вільних санітарів немає. Мені доведеться тобі допомогти, або ти потрапиш додому лише після опівночі.