Пані Вітер; Забуті Поцілунком спогади

Частина 10

Телефонна розмова
Т/і: Ало
Настя: Наша пані Вітер ще спить?
Т/і: Не люблю спати довго, а що?)
Настя: Я сьогодні йду в ТЦ, думала тебе ще зі мною взяти...
Т/і: Ой Настю... коли зустрічаємось?)
Настя: Знала що ти погодишся, та хоч зараз їдь.
Т/і: Я не поїду, а от ти до мене зараз так)
Настя: Вже лечу.
Т/і: Давай, чекаю.
Вже забувши про всі свої сумні думки я пішла на кухню готувати сніданок. Зазвичай це був звичайний омлет або ж просто канапки. Дівка з Донбасу а по лексиконі ніби з Тернополя, та це вже інша історія. Ось вже і кава готова, лишається поїсти і чекати Настю. І навіть пів години не пройшло як вже чую дзвінок в двері.
Т/і: Біжу!
Відкривши двері за ними стояла моя Настя.
Т/і: Заходь скоренько. Чаю, кави?
Настя: Можна чаю, любий, дві ложки цукру, будь ласка)
Т/і: Ти що думаєш що я його тобі робити буду, помрій.
Настя: Ой пробач, не гарно вийшло якось...
Т/і: Та жартую, я вже сама снідати закінчую. Зроблю тобі все що захочеш.
Настя: Прикалістка.
Т/і: Твоя)
Настя: Вітер!
Т/і: Включай свою другу особистість, бо нудно з тобою)
Настя: Добре моя)
Ми пішли на кухню і я почала заварювати чай для Насті.
Настя: Та не спіши, до 20:30 ще є час, чи ти ще маєш плани?
Т/і: Ні не маю... та ну, вона тебе теж покликала, чекай, а як ви з нею встигли познайомитись?
Настя: На роботі, і так вона мене теж запросила.
Т/і: І сказала що я там буду з Яном?
Настя: ЯН ТАМ ТЕЖ БУДЕ?
Т/і: Ян там теж буде... от зараза він мене сьогодні забирає.
Настя: Так в чому проблема?
Т/і: Він на годину раніше за мною заїде.
Настя: Ну тоді я з вами поїду. Якраз в новому святковому одязі, до речі це в тебе домашній одяг такий гарний?)
Т/і: ☁️: «Оп оп, чайок починає діяти» Ну не знаю чи гарний але акуратний, я маю ще пару таких кофтинок...
Настя: Може не в кофтинках справа?)
Т/і: Цей во Настя, поїдеш зі мною сьогодні. Але ти мені тоді макіяж зробиш.
Настя: Ц... от як все добре починалось.
Т/і: Ти дивись, ще не випила а вже розносить, а точно, твоя друга особистість.
Настя: Взагалі-то це не дуже смішно. Це психічне захворювання з яким я кожен день борюсь.
Т/і: Я не те мала на увазі, вибач кицю, я більше так не буду.
Я обняла її.
Настя: Помирились)
Т/і: Помирились)
Ми посміялись, допили чай і згодом пішли на закупи. Ми вийшли з квартири і поїхали на шопінг. Ми придбати те що хотіли. Також ми добре провели разом час. Ми втомлені але щасливі повернулись додому.
Настя: Так, зараз ми маємо час щоб привести себе до ладу.
Ми разом підбирали один одному одяг який ми одягнемо на вечір. Я захотіла одягнути не довгу сукню, але з довгими рукавами. Щоб вона не здавалась дуже простою я добавила прикраси, а з верху чорне, шкіряне пальто. Я вже доробляла зачіску як до кімнати неочікувано зайшла Настя.
Настя: Огого як тут красиво...
Т/і: Настя, в мене серце ледь не стало.
Настя: О, ану покажись.
Вона підійшла до мене і покрутила.
Настя: Яка ж ти в мене красуня. А парфуми...
Вона притулилась до мене і вдихнула запах моїх парфумів.
Настя: Який приємний аромат...
Я почала відчувати її руки у себе на талії, а дівчина все ближче й ближче нахиляла свою голову до моєї шиї. Та мені довелося її легенько відштовхнути від себе.
Т/і: Настю, не треба...
Настя: Господи Т/і пробач, я захопилась цим, я краще піду...
Т/і: Стій не йди від мене.
Я знову її обняла і погладила по голівці.
Т/і: Я ціную тебе і твою орієнтацію, все буде добре манюня)
Настя: Ти мені вже як рідна стаєш.
Час пролетів дуже швидко. Ми стільки всього зробили за цей час, а зараз вже був вечір, навіть не звично якось.
Настя: Т/і, допоможи сукню застібнути.
Т/і: Так зара... матко боска Настю я тебе в такій короткій сукні не пушчу.
Настя: В сенсі не пустиш, я не твоя дитина щоб ти за мене все вирішувала, застібни.
Т/і: Йди сюди.
Я допомогла їй застібнути.
Т/і: Ти як собі хочеш але я на тебе так дивитись не можу.
Настя: Тоді не дивись на мене.
Т/і: А тут вже ні. Ти дуже гарна, тому не дивитись на тебе я не можу.
Я дістала з шафи свій піджак який був довшим за ту сукню.
Т/і: Мене не обходить, накинь зверху.
Настя: Ні, не зобовʼязана.
Т/і: Настя бігом!
Закотивши очі Настя нарешті одягла мій піджак, і він їй пасував.
Т/і: Це вже інша справа. А казала що не будеш брати.
Настя: Ой казала, і що? А піджак дійсно гарний)
Т/і: Щось ми засиділися, котра година?
Я глянула на годинник.
Т/і: ПІВ ВОСЬМОЇ, так зараз Ян приїде, а де твій подарунок?
Настя: Я забула про нього. Т/і, сонце завезіть мене ще додому я подарунок скоренько заберу.
Т/і: Добре добре завеземо. Головне щоб я ще свій не забула.
За вікном я чую машину яка припаркувалася під моїм вікном.
Т/і: Все час іти.
Ми швиденько одягнули верхній одяг, взулись і вийшли з квартири. Під будинком нас тобто мене чекав Ян, який не очікував бачити когось іще.
Ян: Вітер привіт...
Спочатку він побачив мене, ніби зачарований, а потім вже Настю яка йшла за мною.
Ян: Ти просто неймовірна...
Т/і: Дякую, для тебе старалась) відчини багажник.
Ян ніби прокинувся і почав метушитися.
Ян: Чекай а Настя теж з нами?
Настя: Так, а що, думав що зможеш провести час наодинці з Т/і)?
Ян: Можливо і так, ти теж сьогодні гарна)
Настя: Тільки сьогодні?
Ян: Та ні, просто сьогодні по особливому... короче сідай.
Т/і: ☁️: «І чому я не здивована)?»
Ми спокійно сіли в машино і вирушили в дорогу.
Ян: Нам їхати більше ніж пів години.
Т/і: Слухай заїдемо ще будь ласка до Насті додому подарунок забрати.
Ян подивився на мене а потім на Настю яка сиділа позаду.
Ян: Супер, їдемо)
Т/і: Що за реакція дивна?
Ян: Та так, нічого.
Ми приїхали до Настіного будинку.
Настя: Скоро повернусь)
Ян: Ну ну...
Настя вийшла в машини і попрямувала в сторону свого будинку, Ян підозріло проводив її поглядом, ніби чекав щоб вона нарешті пішла.
Ян: Т/і послухай, я повівся вчора дуже не гарно, мені дуже шкода що ти могла це сприйняти не дуже добре. Я зроблю все щоб згладити свою вину. Хочеш ми сходимо кудись на вихідних, або після тренування, що хочеш зроблю тільки не злись на мене...
Т/і: Януше, ти, нічого, не, зробив.
Ян: Що?
Т/і: Я почала цю суперечку, ти мені пробач за мою гордість. Я не хочу щоб ти переймався через мої помилки бо я тебе дуже кохаю)
Я бачила як очі Яна засвітились, може від щастя, чи може від сліз які були там нідочого. Він доторкнувся моєї щоки та погладив її, а потім притягнув до себе щоб поцілувати. Ми нікого не помічали і не чули, лише відчували спокій та тепло.
Настя: Чур я буду дружкою.
Т/і: АНАСТАСІЯ, в мене серце хворе, ще раз так налякаєш то на наступний раз будеш моє лікування оплачувати.
Ян лише мовчки відсунувся і подивився у вікно, ніби нічого не було.
Настя: Короче не буду я дружкою(
Ян: Та будеш ти тою дружкою...
Т/і: Це що щойно було?
Ян: Нічого не було, просто кажу те що знаю.
Не знаю як мені в голову це тоді прийшло але я почала обшукувати машину.
Ян: Що ти шукаєш?
Т/і: Обручку довбень.
Ян: Та немає ще обручки.
Т/і: Яне ми зустрічаємось тільки місяць. ☁️: «Хоча знайомі набагато довше» А ти вже «будеш дружкою».
Ян: Можливо тобі потрібно відпочити, ти сьогодні дуже нервова.
Настя: Згідна, це не адекватно.
Так в той день я була ніби не своя і я потребувала відпочинок. Спершись на спинку сидіння я просто мовчки занурившись у свої думки дивилась у вікно, схоже ми їхали за місто.
Настя: Гей Вітер, усе гаразд?
Т/і: Не знаю, я нічого не відчуваю...
Настя: Ян правий, от зараз приїдемо, ти побачиш Миросю, повеселимося разом, все буде гаразд)
Т/і: Дякую вам за підтримку любі)
Вже не було так сумно, Ян побачив що мені стало краще і просто тримав мою руку. Ми нарешті приїхали. Коли ми вийшли з машини ми побачили перед собою дорогий і великий котедж, а з середини вже було чути гучну музику.
Настя: Оу, new money)
Т/і: О Господи...
Ян: Це ж скільки грошей ввалити...
Т/і: Так, де подарунок твій, зараз пакувати будемо.
Ян дістав з багажника мою коробку і свій подарунок, ми гарненько все упакували і залишалось лише зайти. Ми простояли біля дверей вже декілька секунд, і чогось не розуміли що ми мали робити.
Настя: А чого ніхто не стукає?
Ян: Чур не я.
Т/і: Діти діти, де вас подіти...
У висновку у дзвінок подзвонила я, але та людина яка нам відчинила браму була не очікувана для нас.
Катерина: Огого які гості)
У мене, Яна і Насті вилізли очі на лоба.
Т/і, Ян, Настя: Ти що тут робиш?
Катерина: Як що? На свято прийшла)
Мирослава: Ухти, козирі нашого свята приїхали)
Т/і: ☁️: «Це що за цирки, які козирі, чого тут та цьотка, що відбувається взагалі?»
Настя: Я вражена... так а чого ми стоїмо?
Ян: Справді, заходимо чи що?
Т/і: Ой... так, цей во, а, точно. Вітаємо всі троє від щирого серця, нехай все зло навіки минеться, і я не тільки про Влада, хай Бог його милує. Бажаю ще тобі терпіння і сили на зараз і на майбутнє. З ДНЕМ НАРОДЖЕННЯ!
На мить всі завмерли і нічого не казали, ніби їм не дуже сподобалось моє привітання. Звісно мої слова не мають подобатись кожному, та хіба я бажала чогось поганого? Лише найкращого. Та через секунду всі знову ожили. Мирослава мені щиро подякувала за привітання. Я міцно обійняла Мирославу лише однією рукою, не зважаючи на те що в одній руці я тримала важку коробку.
Мирослава: Дякую тобі мацьонка)
Настя: Вітаю, ось це від мене)
Мирослава: І тобі дякую сонце)
Ян: Ну а наш з Т/і спільний.
Мирослава: Ну звісно ж спільний)
Ян прошепотів до мене.
Ян: Це вона на що натякає?
Т/і: Поняття зеленого не маю)
Катя: Чого як вкопані повставали, заходьте до будинку.
Вона нас підштовхнула до дверей.
Мирослава: Прошу проходьте)
Т/і: Настя йди перша.
Настя: Чого я?
Т/і: Не гребу, давай заходь.
Настя відчинила двері. Краєм ока я побачила що народу в будинку багацько, і починала розуміти що вони чекали на нас двох, Яна і мене.
Т/і: Ну, з Богом.
Ми набравшись сміливості зайшли у середину тримаючись міцно за руки, бо вже були готові до того що до нас пристануть з запитаннями на рахунок наших відносин і не тільки.
Всі: Оооо прийшли)
Ян: Всім привіт...
Т/і: ☁️: «Все я валю звідси». Здрастуйте...
На диво я знала майже всіх присутніх, бо переважно це були українці.
Дівчина1: А ж не віриться, Т/і хлопця знайшла, так ще й відомого)
Дівчина2: Ну якщо відомого, значить він їй не просто так потрібен.
Настя: Так їм обом пощастило, о а це що за напої?
Мирослава: Та так, шампанське, беріть на здоровʼя.
На столі стояло багато шампанського, якого по суті мало вистачити всім і ще на додачу буде.
Катя: Ну, чого розкисли, налітай...
Ян: Не буду, я за кермом.
Т/і: Теж відмовлюсь.
Чоловік: Так тут всі за кермом, навіть всі збираємось лишатись)
Т/і: Ви зараз жартуєте?
Катя: Ні краплі жарту люба, сьогодні всі відірвемося)
Т/і: ☁️: «Цьоцю не ганьбися, йди поспи бо тебе вже рознесло»
Грала гучна музика, всі кругом веселились, навіть я трішки вирішила розслабитись, доки не почався допит.
Дівчина2: А як з Яном познайомилась, скільки вже разом?)
Т/і: Випадково на тренуванні, довга історія але цікава, ми за короткий відрізок часу здружилися добре, що мене найбільше бентежить, потім як виявилось у мене були почуття до нього, не як фанатки...
Дівчина3: Ой ой ну в принципі звичайна історія кохання, зустрілись, закохались, дурня всяка. Скажи чесно, це все через гроші?
Т/і: Чого зразу за гроші, я не збираюсь казочки розказувати вам. Це все правда.
Дівчина2: Ще скажи що це кохання на все життя)
Т/і: Слухайте, якщо вам тяжко просто полюбити, моя вам порада, опустіться трішки нижче, може про гроші перестанете думати.
Дівчина3: Щоб бути такою самою як ти, скромною та закутою?
Т/і: Де ви в мені закутість побачили, вам мої риси характеру не подобаються? Вибачте, але ви так нічого і нікого не добʼєтесь.
Дівчина3: А ти чого добилась, звання героя України чи що?
Дівчина2: І як там тебе... точно, Вітер, травмований боєць хахахахаха
Настя: Шановна тебе це стосуватись не має, ти там навіть не була.
Дівчина2: А ти там була? Брудна лесбійка...
Т/і: Настю не витрачай свої нерви на це все, скажеш правду, толку з того, збрешеш, то толку з того?
Ми вже збирались йти але якби я це не сказала то не заспокоїлась.
Т/і: І звання Героя України в мене справді є.
З цього моменту ці дівчата вже більше не приставали до мене, але після цієї розмови Настя почала себе не комфортно поводити.
Ян: Настя, що сталось?
Т/і: Тебе засмутило те що про мене сказали?
Настя: Можеш краще не спілкуватись зі мною на людях, бо ще подумають що ти і зі мною зустрічатись почала...
Т/і: Котику, це не твоя вина, те що кажуть інші про тебе, хвилювати тебе не має, бо тільки ти знаєш себе краще як ніхто інший. А за мене не турбуйся, я собі дам раду...
Настя: Чого ти постійно відносишся до мене як до дитини, я занадто слабоумна для тебе?
Т/і: Не кажи так, ви для мене всі як один...
Настя: Та невже?
Настя відійшла від нас, навіть не обернувшись в мою сторону.
Т/і: Настю...
Ян: Що щойно відбулось?
Т/і: До мене підійшли якісь прибацані і почали різні речі про мене говорити, далі пішла мова за минуле, Настя не витримала і вирішила заступитись за мене, і її вплутали в цю розмову. Як ж мені бридко... А в тебе там що?
Ян: Та там казали що ти сама як на мужика сама схожа, ти зі мною за гроші, а я ідіот який цього не бачить...
Т/і: Як під копірку, ну те що я на пацана деколи схожа це правда, але не завжди)
Ян: Сказати чесно я в тобі бачу більше якоїсь турботи й ніжності ніж чоловічих рис.
Мирослава: Як вам вечірка голубки?
Т/і: Знаєш, крута, навіть дуже... ☁️: «Ну так звісно»
Мирослава: Ну тоді йдемо розважимось)
Вона нас потягнула на середину де вже людей просто розносило під музику, але це не була адекватна поведінка. Ми забувши про всіх просто розважались і не думали ні про що, і так пройшло багато часу.
Катя: Шампанського?
Ми переглянулися поглядами з Яном.
Т/і: Тільки трошки?
Ян: Тільки трошки)
Ми взяли по бокалу шампанського але зразу не пили.
Т/і: Будьмо.
Не встигла я і скуштувати як відчула дивний запах.