На дорозі до кохання

11.Тільки не це.

-ЩО?-крикнув Мінхо.
-Знаю,знаю але так сталося,це не на довгий час,буквально на 4-5 місяців-опустивши очі сказав Чан.
-Хан,ти не проти з нами поїхати?-запитав Син Мін з надією що Хан скаже так.
-А...ем...я не знаю....мені потрібно подумати-сказав Хан сильніше притиснувшись до Мінхо.
-Ходімо на верх поговорити-сказав сумним голосом Мінхо.
Хан просто встав і пішов за ним.

Вони зайшли в кімнату,сіли на ліжко,і Мінхо почав говорити.
-Білченя...ти цього хочеш тільки скажи мені правду-подивившись сумними очима на Хана сказав Мінхо.
Мінхо взяв руки Хана в свої.
-Я...я...я не знаю,я не хочу тебе втрачати,хто знає що може статися за цей час-в Хана на очах почали наверталися сльози.
-Не плач моя білочко,нічого за цей час не станеться,небійся ти можеш їхати якщо ти цього хочеш -сказав Мінхо витираючи сльози Хана.
Джисон лише промовчав.
-Так,ти завтра зранку збереш речі і поїдеш разом з ними,ми будемо спілкуватися і так ми не втратимо один до одного інтерес так що їдь і не задумуйся-сксзав Мінхо поцілувавши Хана,Мінхо вклас в цей поцілунок всю біль яку він відчував тоді бо не хотів щоб його кохана людини поки дала його навіть на такий короткий час.
-Ні,я нікуди не поїду-сказав впевнено Хан,він встав з ліжка і почав спускатися на низ.
Мінхо ж одразу побіг за ним.

-Вибач не хлопці але я нікуди не поїду,візьміть когось іншого -сказав Хан дивлячись очима на Мінхо.
-Що,чому,я знаю ти дуже хотів побувати там -здивовано почав говорити Чонін.
-Я не хочу покидати Мінхо,тому зрозумійте мене правильно-всміхнувшись сказав Хан.
-Звісно жаль,але добре,ми тебе розуміємо,ми тоді підемо збирати речі,давайте-сказав Бан Чан і попрямував з хлопцями до виходу.
-Бувайте-сказав Мінхо,подивившись на Хана.

Фелікс нічого не сказавши взяв Хьонджина за руку і потягнув його на верх.
-Чому ти так сказав?-запитав Мінхо ховаючи свої очі.
-Я...я не хотів тебе покидати,я чув що стосунки на великій відстані не дуже добре впливають на пару-Джисон підняв голову Хо щоб подивитися в його прекрасні очі.
Мінхо нічого не сказавши просто обняв Хана і поцілував,в Мінхо аж на очах з'явилися сльози.
-Ти що?Не плач,котику,все добре -Хан відсторонився від поцілунку щоб це сказати.
Мінхо у відповідь лише посміхнувся.
-Ходімо прогуляємося-сказав Мінхо.
-Звісно,тільки ходімо переодягнемося для початку -сказав Хан в якого появилася усмішка на обличчі.
Вони піднялися, переодягнулися і побігли на низ.

Мінхо взяв Хана за руку і вони пішли гуляти нічним красивим парком.
-Білченя,не хочеш морозива?-запитав Мінхо подивившись в очі Джисона.
-Так,звісно,мені тоді шоколадне -сказав Джисон сідаючи на лавку яка була не подалік,Мінхо пішов по морозиво як почув крик свого хлопця,він кинув усе і щодуху побіг до нього.