Крок у минуле

1

Дощило. Срібні краплі капали додолу та дарували родючій землі воду. По краплі, по краплі, а суцільні хмари йшли-йшли у невідомість. Стояла пізня осінь, сонце не поспішало виходити з-за небосхилу, лише ліниво повзло небом. Ранкова прохолода щипала шкіру, а туман густо лежав на місті. Вуличні ліхтарі все ще світили і нагадували про нещодавну темну ніч.

Останні десять років Лаврін працював у галузі фізики, теоретичної фізики, якщо бути точнішим, і астрономії. Компанія доволі велика, робота завжди є, особливо зараз, коли йому доручили зробити нову машину. І він зі своїми колегами започаткував нову еру. Еру машини часу.

Це сталося раптово. Але думаю, варто розповісти все по порядку. Після довгих теоретичних експериментів, що тривали десятки років виявилося, що побудувати машину часу теоретично можливо. Почалося будування. І коли вдалося перемістити атом водню на кілька секунд у минуле — був справжній фурор. Після подальших експериментів стало можливим переміщення у часі більших предметів, наприклад олівця чи ручки.

Машина часу була величезною шафою, в якій було невелике приміщення. Дроти, інші деталі павутинням лежали на підлозі, стелі, стінах, відбувалося справжнє вавилонське стовпотворіння. Вперше людина наважилася підкорити ще одну силу! Якщо раніше людина підкорювала землю, повітря, добиралася до найглибших місць світового океану, летіла в космос і поверталася з нього, то зараз все було набагато серйозніше. Людство захотіло підкорити час.

Це сталося тоді, коли сонце було далеко за небокраєм; темна глуха ніч подарувала місту сон. Не спав лиш Лаврін у свої лабораторії. Проект був на фінальній стадії, лишилося додати кількадесят деталей та налаштувати машину, щоб вона коректно працювала.

Теоретично при кожному переміщенні в минуле мав створюватися паралельний всесвіт, в якому відбуваються нові події, що не залежать від подій в минулому всесвіті.

Можливо існують десятки паралельних всесвітів, які ніяк не схожі один на одного, де життя абсолютно різне. Може воно взагалі не сформувалося, може в паралельному всесвіті існують давні рептилії, чи античні міста.

Скільки тисяч років люди пройшли від примітивного існування до створення машини для подорожей у часі... Неймовірно

Роздуми про нескінченний космос, паралельні всесвіти та парадокси часу надихали Лавріна, і він затримувався на годинку-дві для роботи в лабораторії.

Лаврін мав вірного товариша — помічника Юхима, який був ще молодий, але при цьому розумний, ледве не все життя за підручниками просидів, така цікава була йому фізика та астрономія.

— Доброго ранку, Лавріне!

— Ранок вже? Як шкода що в добі не шістдесят годин. Я ще не лягав, все пораюся з цією машиною, шлях би її трапив.

— А чого ж ви себе так не бережете, потерпить ця машина.

— Строки підтискають, треба трохи пришвидшити швидкість, я от вже завершую, але експеримент із переміщення чогось великого проведемо завтра зранку, а через тиждень будемо презентувати новий винахід. Треба мені деякі документи у міністерство відправити.

Вдвох у той же вечір вчені закінчили роботу над масштабним проектом.

— Неймовірно..., — прошепотів Лаврін, сидячи у невеликій їдальні, коли робота була скінчена, — я працював над цією машиною вісім років ледве не кожного дня, і вона нарешті є. Я не можу в це повірити, Юхиме.

— Я ще до школи ходив, коли ви почали працювати в цій лабораторії, а скільки років до цього ви вчилися я взагалі мовчу. Що далі плануєте робити?

— В якому сенсі? За створення чогось нового я в житті більше не візьмуся, багато це часу займає, сам розумієш. Ні друзів, ні ворогів не маю. А мені от вже сорок буде!