Розділ 4: Директор Дамблдор та крапля надії

35 3 0
                                    

Анаїт Мартин чекала. Їй було страшно, холодно, голодно. Але вона чекала. До думок Анаїт не один раз приходили думки скористуватися часоворотом, але декілька «але» зупиняли її.

— По-перше, ну повернусь я, й що з того? — Вголос міркувала Анаїт, десятий раз обходячи узлісся. — Знову до притулку? До того «існування»? Тим паче, в мене немає сумки та міс Грант вб'є мене за це... По-друге, є малесенький шанс залишитись тут... Як мінімум, я сподіваюся на доброту Дамблдора. Він же хороший герой в книжках, то чому б житті йому бути поганим? — Анаїт сіла на стовбур дерева, що був на невеликому обриві. Перед дівчиною представився велитенський Гоґвортс, який вже як декілька годин погрузився в темряву, говорячи про те, що його жителі давно сплять в теплих ліжках. Анаїт до сих пір не могла повірити в те, що з нею відбувається, дивлячись на неймовірно гарний, такий чарівний замок. — Та, нарешті, по-третє, я навіть не знаю, чи поверне пене часоворот назад. Я не знаю, як їм користуватися! Пф, з цього й починала б, — вона вперлася руками, закинувши голову назад. — Скільки зірок...

Та й справді, зірок було набагато більше, ніж зазвичай. Анаїт навіть змогла розглянути Чумацький Шлях. Цей момент, цю ніч вона запам'ятає надовго. Хоч це й була найдовша, найстрашніша та найхолодніша ніч в житті Анаїт, вона також була найчарівнішою та з надією ніччю.

На жаль, але поспати Анаїт, звісно, не могла. А якщо б вона взяла й лягла на м'яку траву, то все одно не змогла б заснути через страх: Анаїт пам'ятала, скільки всякої всячини водиться в Темному лісі та переживання, що якась потвора вийде за його межі, все одно були.

Та тепер, нарешті, все було позаду. Сонце встало як дві години назад та Анаїт передбачала, що зараз близько сьомої-восьмої години ранку. Вставши з лавочки, яку вона знайшла ще вчора ввечері, Анаїт відправилася в сторону Хогсміду. Люди вже потрохи прокидалися. Деякі магазини почали прибиратися за допомогою магії, а хтось (буквально дві людини) вже йшли по справах.

Цю ніч Анаїт все ж таки провела не тільки в міркуваннях, що робити далі, а й в спогадах, намагаючись згадати кожну деталь з книжок Гаррі Поттера. Та їй це вдалося справді на ура.

Підійшовши до пабу під назвою «Три мітли», Анаїт вирішала зайти саме сюди, бо він тільки-но відкрився та нікого, окрім власника, немає.

— Ранні клієнти, вітаю! — За барною стійкою сиділа жінка років двадцятип'яти-тридцяти. Але спочатку свою увагу Анаїт привернула до самого приміщення. Все було дерев'яне, сам паб був розміщено на першому поверху та було не зрозуміло, куди вели сходи. Стеля доволі висока, всередині тепло та запах стояв трішки приторний. — Що бажаєте замовити? — Спитала жінка, коли Анаїт підійшла ближче.

Одного разу із часоворотомWhere stories live. Discover now