Дозволь бути твоїм

4 глава

Марк

Зайшовши до вбиральні, я почав вмиватися, щоб прибрати сліди тістечка, яке було заряджене мені в лице, однією прекрасною дамою.

Витиравши руки, я зловив себе на думці, що вона єдина людина, до якої я не використовував свій не лексиконий жаргончик. Навіть у такій не зовсім приємній ситуації.

Тьфу, та що я верзу. У своєму житті я бачив все та потрапляв у жахливі ситуації, а ця подія зовсім квіточки..

Проте на здивування,  я б не був проти так стикнутися з нею ще раз)
Бо щось в моєму серці здригнулося, якись капіляр зі сотні чи тисячі.

Для мене завжди було дико ввічливо та люб'язно спілкуватися з людьми. Мій батько давав мені зовсім інший приклад.

Зі твердістю я можу про себе сказати, що:

По-перше, ще з раннього дитинства я зрозумів, що більшості людям, якщо щось і потрібно від тебе, то це лише гроші, їм наплювати на тебе, на твої проблеми, твої почуття та твої переживання. Вони думають що, якщо є гроші, то життя буде як сир у маслі.
Можливо, я б також так думав, якщо не відчув реальність на своїй шкурі.

По-друге, у мене ніколи не було справжніх та щирих стосунків. Всі дівчата, що у мене були раніше, були або лише на ніч, або вони були для мене зручні. Ті дівчата завжди робили , що я сказав, не перечили мені та були як ляльки, без власною думки, мрій та цілей. Хоча цілі в них лише одні, це знайти заможних папіків, та чим у нього більше грошей тим краще.
Із часом мені це набридло.....так....набридло, і ось вже як 2 роки я без стосунків.

І по-третє, в моєму житті все ж таки з'явилася людина, яка запала мені в серце та заради, якої я готов зруйнувати гори.

Вийшовши з вбиральні, я все ж таки дійшов до прилавку. Взагалі я ненавиджу такі місця, та в цей раз щось змінилося..

-Добрий день, що бажаєте?- посміхнувся мені бариста.

Буду відвертим, як ж це мене бісить. Цікаво їй він також посміхався? Подумавши про це, стиснув я щелепу.

- Середнє амерекано.-стисло проговорив я.

-Так звичайно.

Та я помітив, як його очі забігали по кав'ярні, щоб впевнитися, що крім нас є ще люди, навсяк випадок. Знову..

Іноді я задумувався все ж таки придбати книгу про правила поведінки у суспільстві. 

****

Дійшовши нарешті до парковки, мої очі натрапили на неї.

Вона сиділа на асфальті та тихо плакала. Від цього видовища в мене стиснулося серце.
Підійшовши до неї ближче, я опустився навпочіпки та погладив її голову.
Вона злякалася та різко підняла свої заплакані очі на мене. А я застиг....вони були як блакитне небо...світлі...світлі.

-Що сталося, красуня?- посміхнувся я.

-Це знову Ви? Залиште мене в спокої.
Каву мою розлили, тістечко та сукню зіпсували....тепер вирішили мене переслідувати.-плакала та казала вона.- Так ще на додачу до цього я запізнююся на весілля,  а в мого автомобіля закінчилося пальне...Я взагалі здивована, як я сюди доїхали,  а не застрягла посеред дороги в час пік.- продовжувала вона говорити в істериці.

-Ну мо не плач, зараз все вирішимо, так і бути побуду для тебе сьогодні героєм.- хоча уяви не маю як...

-Ви?... Для мене героєм?... А не Ви вині у половині моїх бід?

-Так згоден, признаю свою провину.-говорю я, піднімаючи долоні вверх, здаваючись.

Вона посміхнулася через сльози, та я теж. Навіть не пам'ятаю, коли робив це останній раз так щиро.

- Я гадаю, моя ненависть до полуниці зросла до неймовірних висот.- говорю я, згадуючи як сильно вона зарядила мені в лице своїм тістечком.

-Я і не сумнівалася. Дивлячись на Вас, складається враження нібито Ви дітей на сніданок і ввечерю їсте.

-Ким ким , а канібалом мене ще не називали.- почав я парирувати.

-Ну тоді я буду перша.-підмигнула мені вона.

-Бачу, що ти вже заспокоїлася, сідай відвезу тебе куди потрібно...

-Гадаю було б тупо сідати до незнайомої людини в автомобіль, перед цим ще , напавши на нього пару хвилин тому.

-Правильно думає,  красуня. Мене звати Марк, тепер ми майже знайомі. Так що, сідаєш? Час минає...

Вона дивиться мені прямо в очі та вагається.....

***
Буду дуже рада вашій активності
☺️❤️