Мій янгол

1 розділ

За вікном сніжило. Перший сніг, мов цукрова пудра, присипав дороги Лондона, а холод окутав його своїми обіймами. Він пробрався у найщільніші вулиці міста, крамниці й торгові центри. Але вулички Лондона залишились людними. Люди не боялися ні холоду, ні снігу, допоки їхні серця зігрівала любов і радість.

Янгол теж не боявся холоду, але від нього його не захищала любов. Як поняття, ангели не можуть відчувати це дивне, але й водночас приємне почуття. Він не боявся холоду і йому не було необхідним для життя тепло, але у його книгарні завжди було тепло й затишно. Він вже настільки звик жити серед людей, що вважав себе одним із них. Він потребував того ж, чого й вони. Тепло й затишок, які огортали книгарню - були малою приємністю, які робили його довговічне життя кращим.

Азірафаель ніжився у запахах і прянощах, які розповсюдились книгарнею. Будівлею рознісся запах улюбленої кави й різдвяних пряників. Ангел з насолодою приголубивши чашку з улюбленим напоєм до губ, спостерігав за людьми на вулиці. Кожного дня книгарню оминали купу незнайомців і вони аж ніяк не привертали його увагу, але сьогодні був особливий день. Сьогодні сніжило і люди, забувши про буденну похмурість раділи першому снігу і можливістю побути разом зі сім'єю.

Янгол не міг відірвати погляд від щасливих і безтурботних облич людей. Вони вміли бути щасливими і добрими, але водночас й злими і нещасними. На відмінну від ангелів чи демонів вони самі обирали, якими їм бути, і вони мали волю у своїх діях. Це дещо пригнічувало Азірафаель, він не міг дозволити собі такої вільності. Небаса цього не зрозуміють, та й Закон Божий цього не дозволяє. Тож він радів, що люди мають волю і вибір. Головне робити все правильно.

Здається, він би просидів так до кінця дня, аж допоки вулиці Лондона стали безлюдними, але його відволікло тремтіння дзвіночка, який повідомляв, що у книгарню завітали відвідувачі, або гості.

— Привіт, янголе мій, — привітно й радісно лунає голос друга.

Азірафаель тепло усміхається. Йому подобається це призвісько, хоч і звучить це дивно. Кроулі промовляє його з такою інтонацією, що хочеться безкінечно слухати й слухати ці слова.

— Кроулі, я ж просив мене так не називати, — отямившись промовляє янгол.

— Як саме? Що тебе турбує у цьому звернені, янголе, чи мій? — награнно дивується Демон.