У збратаному суспільстві завжди знайдуться ентузіясти на будь-яке діло, так і зараз: до кермування кометолетом та властиво доправлення повідомлення прибульцям визвався волоцюга, невдалий самогубець. Він саме стояв на перекособоченому стільці в брудному номері хостелу, підлаштовуючи зашморг на шиї, коли по радіо оголосили про набір до команди добровольців ― летіти на Трізе Вез (так назвали іншопланетянську планету), понести вість про людство до іншого світу. Волоцюга скрушно видохнув і хитнув під собою хлипкий стілець ― відштовхнув його та повис на мить, сподіваючись швидко сконати. Без сорому казка, але дріт не витримав, лопнув, волоцюга впав, лежачи у поросі, плакав від несили терпіти гравітацію цієї планети і тягар буття.
* * *
Човен (дехто називав цю побудову "байдаркою" чи "душогубкою") запускали під оплески і крики, з побажаннями та молитвами, із схлипами та прокльонами, пострілами та вибухами хлопавок, в цьому шумі губилися недоладні пісні хору "Кришталеві голоси" й награвання оркестру "Випромінювачі гармонії", де всі музики були напідпитку; гримів рок-концерт і йому вторували громовиці. Погода псувалася з самого ранку. Не встигнувши вийти і з тропосфери, ракета-носій з кораблем здригнулася від потужних ударів мовні: одна встромилася в корпус ракети, інша получила в корабель, третя, звившись змією, випростувалася наче у смертельному стрибкові і вчепилася в сопла. Апаратура на човні згоріла, волоцюгу-пілота-гінця опалило.
― Що робити? Матінці вашій ковінька! ― горлав він в неробочій передавач. І куди поділася його непохитність перед лицем смерти...
Він кричав, голосив, реготав та ридав, а грозові хмари лишалися позаду, натовп на космодромі поволі розходився; неподалік, на поле ― з неба посипалися жаби, дохлі жаби із річечки, що за сотню кілометрів звідси, там відбув смерч.
― Що ж робити...― вже у відчаї говорив бродяга, а корабель трясло так, наче він викінчений злодюжник, що опинився на електричному стільці. Він гримів і скреготав, датчики показували якусь нісенітницю, ще робочі динаміки дико пищалі і крізь цей пекельний шум проривався чийсь голос: "Бийте себе у груди та кричіть ― "Прорвемося!" ― так бродяга й робив. І прорвався.
За пару днів, коли в обвугленому ілюмінаторі з'явилася комета Стьєло, волоцюга раптом прояснів, незгоди і скорботи затінилися, відступили. Видовище космічного мандрівника, цієї кам'яної брили, змішаної з кригою, металічною рудою, токсичними випарами, скляним порохом ― вселяло істинно галактичний спокій, міражну безтурботність.
Жалюгідні крупиці палива, які збирали усім світом, вичерпалися, корабель пішов у дрейф, гудіння його нутрощів затихло, більшість приладів вимкнулося, кермову кабіну обтулило червоне світло, серце волоцюги тремтіло від нетерпіння та збентеження перед висадкою на комету.
Комета наближається
Začať od začiatku
