Я буду наглядати за тобою

Частина перша. Початок історії

*Від третього лиця*

-"Що.....трапилося..?"

На операційному столі прокинувся юнак 15-ти років. Він був прикутий ременями на рукам і ногах, а також на зап'ястях було багато різних голок, які були приєднані до крапельниць з фіолетовою рідиною. В операційній, окрім нього самого, нікого не було. Лише пищщання апаратів, які стояли навколо столу та нагадували йому про те, що він не втратив слух..... На цей раз не втратив....

-Ти нарешті прокинувся? Цього разу все пройшло трохи складніше, ніж зазвичай. Опиши свій стан. Тільки коротко і ясно, у мене ще купа роботи.

В операційну зайшов чоловік у білому халаті. В руках у нього був планшет, на очах окуляри, а на обличчі байдужість.

-Все тіло ломить від болю.....болить голова......і холодно?- ледве промовив хлопець.

-Враховуючи, що експеримент ледве не провалився, то можна сказати, що це нормально. Я скажу їй щоб вона додала побільше знеболюючого. Нам не потрібно щоб ти помер від болю. Ти їм потрібен живим, а не мертвим.- говорячи це він друкував щось на планшеті і вже через хвилину в операційну швидко прийшла медсестра.

У неї в руках був якийсь шприц з білою рідиною. Вона додала цей розчин у крапильницю по праву сторону він юнака та й пішла мовчки з кабінету.

-Я повинен перевірити чи не пошкодилася твоя пам'ять. Цього разу найбільший удар на себе прийняв твій мозок. Отже, як тебе звати та скільки тобі років?

Від знеболюючого голова вже боліла значно менше, тому хлопчак зміг відповісти з найменшими похибками.

-Мене звати №6.....Мені 15 років....

-Добре, з пам'яттю все гаразд.- промовивши це, він знову щось надрукував на планшеті, розвернувся і пішов до виходу з приміщення.

З часом пам'ять повністю відновилась. Всі ці експерименти, дослідження, записи, тестування....Йому хотілося плакати, але його тіло не було запрограмоване на таку непотрібну дію, як проливання сліз. Від цього ставало тільки гірше.

Занурившись у це все, він вже не міг контролювати свою прокляту енергію. Датчики заблимали, на моніторах показники вказували червоним світлом кількість звільненої проклятої енергії. Числа просто зашкалювали. В кімнату прибіг той самий лікар, який зовсім недавно пішов звідси. Пробормотавши собі під ніс тихо брань, він збільшив дозу фіолетового препарату. Через хвилини 3, показники прийшли в норму, а позначки проклятої енергії увійшли в зону дозволеного.

-Чорт тебе забирай, і що, на біса, це було?! Пояснюй!- дуже розлючений чоловік дивився крижаними очима на зляканого хлопця.

-Я...я.....не знаю.....пробачте...мені дуже шкода....я....я постараюсь більше не допускати подібного, обіцяю!- він не хотів щоб так вийшло, він не хоче тут взагалі знаходитися, він не хоче завдавати комусь зайвих клопотів та проблем.

-Мене не цікавить, що ти там обіцяєш! Мені начхати на те, що ти просиш пробачення! Те, що ти втратив над собою контроль, вже доводить, що ми недостатньо зробили, аби знищити всі ті емоції, які впливають на нього!- лікар був ще більш розгніваний. Він доб'ється свого, а тому.....

-Пробачте...я....я....АГХ!-від не зміг більше нічого промовити, тому що його тіло напружилося і вигнулося так сильно, що здавалося ніби ремені зараз порвуться.

Лікар пустив поток електричних зарядів по тілу та у мозок хлопця. Він кричав від болю, надривався, а лікар.....стояв і дивився на це з шаленою посмішкою, здавалося що він ось-ось засміється.

Далі буде....

І як вам? Ця ідея у мене з'явилася зненацька і я не стала затримувати її. Пишіть коментарі!♥️