лесбиянство снова в моде

пиши мені про війну

пиши мені про війну
про те як не вмієш відрізняти відколись потилицю свого рідного нагрітого міста
як стадіони збирають останнім часом лиш телерепортери
як сучасні іграшки наповнюють м'ятими списками бомбосховищ
бо існують речі які навіть атеїсти проговорити бояться
бо ж так страшно жити без бога коли тобі в лице говорять що мама
саме та яка тебе виносила з щирою любов'ю і підготовкою
та яка нюанси віддавала тобі твому голосу
яка знала за все життя одну єдину річ
любити - поставати правдою
всією широтою свого різнобарвного військового знання
і лупити в лоба новою щирістю
та яка лише так лупити і могла
та яка це лише знала і все ще була наймудрішою жінкою твого часу
твоя стіна померла не від своєрідного раку на який тяжко хворіла
не від класичних тягот старості
не від непробивної природної катастрофи
а через свою націю
просто вона такою була
і такою її через це вбили
бо завмерти згоди не дала
сказала я тут бачте товкла тісто завжди
і на цьому встала
пиши про те як встаєш зрання думаєш чи то по хліб чи то в душ для себе у ім'я щастя
і тихенько хутко пропускаєш яскраву картину повз брами і без того гучної митниці
щоби хоча б уже інші хоч би не ти спостерігала акт видачі посвяти у громадяни
де дітям вже так склалося вимушено витягають з вух довгі канали
і дряпають чорними які були ручками все що на думку спадає
і ніби чай випити додають контактні дані за пару секунд
чи то приховати що стільки вже разів грозились забрати сина
чи то поспіхом хоч якось видалити пухлину з чорнозему царства думок
вирвати приставучий бур'ян
не знаю
і ти не знаєш
але пиши
пиши як виглядають інші такі картини
як їх іноді абсурдно цікаво розглядати і наряджати у пишний словниковий запас своєї мови
врятований до речі волею випадку і зустрічений наче наречена столами дорогого банкету
пиши як хочеться душити всіх підряд і кого все ж таки найбільше
хто більше лякає а хто менше пинає ногами
тому що трошки розумніший за решту і знає чого остерігатись
як стараєшся закрити рота зі своєю прибахнутою усмішкою
коли бачиш своїх а вони собі летять звичайним ходом
прямо над твоїм замученим сонцем лицем
над твоїм переплутаним пригодами волоссям
над твоїм довгоочікуваним спокоєм
і по простому усміхаються
пиши як по складному ти плачеш якщо це робиш взагалі
як сусідка крізь бетон відчула твій прискорений пульс і на наступний мирний день мало не познайомилась з інфарктом
як тобі давно не вистачає щоб чогось на когось не вистачило
через недостатньо занижені пороги різних родів
як бажається все забути
як розвивається крах в геометричній прогресії
як припиняється звичний відлік незвичним досі руйнівництвом
ти про війну головне пиши
махай руками крапай на сторінки накривай портрети зачиняй плав сама вікна
говори
просто будь ласка не замовкай