Охоронці існування || Ертесса Делі

#2. Дім мого дитинства, або зруйновані мрії

Сьогодні мій перший день у новій школі. Я не хвилююся, зовсім ні. Змінювати школу - не вперше для мене, тож як би пафосно це не звучало, але я звикла.

Дощ барабанив по вікнах, створюючи чіткий ритм своїх ударів. Було холодно, відчинене вікно ласкаво запрошувало морозне повітря до кімнати. Вітерець розкидав моє карамельне, достатньо довге волосся у всі боки. Я поспішила зачинити вікно. Зараз середина листопаду, тому така погода доволі характерна.

Я чула, як на першому поверсі гавкав наш собака Тейлор, мама бігала, збираючись на ранкову йогу (це було єдиним, чим вона займалася).
Словом, все як завжди.
Я вже стояла посеред кімнати, натягуючи на вуха навушники.
Увімкнула пісню "Tame Impala - New person, same old mistakes" та закинула портфель на одне плече.
Не сказавши ні слова, я вийшла з дому.
Я була вдягнена у чорні брюки, білу сорочку та жакет, взяла у руки пальто і пішла вулицею.
Вітер продував мене до кісток, але пальто я так і не одягла. Мені подобалося, як повітря охолоджує розум.
Пасмурно. Хмари накрили сонце своїми плащами, не даючи яскравим променям зігріти землю. Для мене така погода була ідеальною.
Почався дощ. Я легенько собі всміхнулася і добігла до школи.
Хол зустрів мене дитячим галасом.
Там було дуже гарно. Стіна справа була розписана кимось явно дуже талановитим. На ній були зображені книги, глобус та студентський чорний капелюх.
Зліва були стенди з оголошеннями та розклад уроків.
Я зробила декілька кроків уперед та роздивилася по сторонах. Ряди учнівських шафок займали цілий коридор.
Раптом я відчула, як хтось штовхнув моє плече.
«Ну що за чорт.?» подумала я, обертаючись.
Переді мною стояв хлопець з чорним волоссям, строгим лицем та блакитними очима. Він був на голову вище мене, але це не заважало мені сказати:
— Ти що, не бачиш куди йдеш? - я склала руки на грудях спокійно дивлячись на нього.
— О господи, я випадково! - він невдоволено цокнув, дивлячись на мене як на бруд під його ногами.
Ненавиджу таке ставлення.
Я відійшла, не бажаючи продовжувати розмову.

***
Через годину я вже стояла в своєму новому класі. Я роздивлялася підлогу. Мені зовсім не було цікаво дивитися на зухвалі обличчя нових однокласників. Нарешті, я можу сісти. Обираю останню парту біля вікна.
Урок вже майже закінчувався, тому я втупилася очима у пейзажі на вулиці.
І коли моє життя звернуло не туди?
Чому зараз я сиджу знову у новій школі, ніби циркова мавпочка, яку всі роздивляються і хіхікають.
Мене це дратує, але я не буду піддаватися впливу і агресувати.
Але так хочеться...
Останнім часом важче стримувати свою злість. Це невдоволення не поміщається в мені, тому я часто спрямовую його на папір. Стіни моєї кімнати повністю обклеєні малюнками. Я малюю все, що хочеться, це допомагає зібратися з думками та розслабитися..
Зараз теж хочеться малювати.
Я взяла зошит з фізики, відкриваючи його на останній сторінці, почала малювати.
Захотілося зобразити цей самий пейзаж за вікном.
Рука обережно водила олівцем по папері, створюючи прекрасне зображення дерев, обережного газону, шкільних воріт на фонтану просто в центрі.
Через те, що це був мій перший день у новій школі, мене ніхто не навантажував, тож я просто адаптовувалась. До кінця уроків я малювала в зошиті з фізики. Я встигла зобразити ще зоряне небо та комету, осінній ліс та неймовірний зáмок. Він був схожий на дім мого дитинства...

***
Сьогодні Різдво. Я так люблю це свято! На вулицях грає новорічна музика, все прикрашено гірляндами та сніжинками, лапатий сніг сиплеться з неба, вдома пахне печивом та какао, вогонь в каміні зігріває руки.
Саме таким я пам'ятаю Різдво. Але зараз цього немає. Нема печива, гірлянд, музики, сніжинок та какао.
Я сиджу в своїй кімнаті та малюю.
На малюнку зображена я з рожевою кулькою, тримаю за руку маму, поруч зі мною стоїть хлопчик з білявим волоссям та блакитними очима. Це мій уявний друг. Я завжди малювала його. Біля моїх ніг сидить наш щеня Тейлор, а між хмарами літає мій тато. В нього білосніжні крила за спиною, над головою золотистий німб, він посміхається і тримає в руці квітку ромашки.
Всміхнувшись, я схопила своє творіння і побігла показувати його мамі.
— Мам, дивися! Я намалювала нашу сім'ю!
-Жінка сиділа біля каміну, тримаючи в руках бокал з червоним вином.
Вона вирвала з рук дев'ятирічної дівчинки малюнок та зім'явши його, кинула прямо в вогонь.
***
Після уроків я вже збиралася додому, але на виході мене зупинив той самий хлопець, якого я бачила зранку.
Він безпардонно зазирав своїми блакитними очищами мені прямо в душу! Я легенько сіпнулася, виходячи з будівлі, але низький голос змусив мене завмерти:
— Привіт. Ми не встигли познайомитись, я твій однокласник. Мене звати Теодор, можна просто Тео.
Вибач, що збив тебе зранку, я спізнювався.
-хлопчина тараторив без зупину, тож Асторія просто перебила його:
— Я Асторія.

Хмари розсіюються, але чи надовго..?

|| 761 слово.