Що може хотіти чоловік неперевершеного короля демонів-наслідний принц Сяньле?

З благословенням небожителів всі дороги відкриті!

                        -Значить, це твій дім?
                        -Резиденція.
                        -Хіба є різниця?
                        -Звичайно є. Вдома тебе чекають
                         домашні. Місце, де живеш один,
                         не можна назвати будинком.

    Літня спека вже проникла скрізь де тільки може, не оминувши ні одного поля й ні однієї хатини. Навіть примарне місто потерпало від спеки, хоча здавалося б, не мало. Чи то не місто, а один єдиний храм, в якому знов був зірваний урок каліграфії. Який був уроком лише на словах, тому що цьому учневі вже здається, нічого не допоможе, навіть такий наполегливий, як і він сам, вчитель.

    Та зараз, розлиті раніше чорнила вже висохли, лишаючи за собою прекрасний за сенсом вірш, та просто жахливий за виглядом почерк. І лише один бог знає, чому вірш був не дописаний.

    Вірніше, один бог і один демон.

    Спокійний та лінивий відпочинок, від якого так і тягне в сон, перервала молитва. Се Лянь лише зітхнув, і зарився лицем в плече навпроти, що так приємно віддавало холодом. Хоча всього пару годин тому, назвати його власника холодним було б неможливо.

    -Ґеґе, щось сталося? -поцікавився низький оксамитовий голос над вухом.

    -Ммм, нічого, просто молитва, -так само тихо відповів небожитель. -Пізніше розберусь.

    -Я можу піти з тобою і допомогти, -цей радісний, та все ще нереально ніжний голос ніби не давав й шансу сказати йому "ні".

    -Сан Лань вчора так і не дописав, -цілуючи десь в плече, принц все ж таки перевернувся та лягнув на спину. -Та й справа то від сили на півгодинки, я швидко повернусь.

    -Невже його високість не може знайти собі помічника, щоб мати можливість проводити зі мною більше часу? -лукаво спитав Хуа Чен.

    -Я й так увесь час з тобою, пожалій нерви інших небесних чиновників і нашу репутацію, -ніжно сказав принц, все ж таки засміявшись.

    -Ну так, якщо всі вже знають, то буде легче, хіба ні? -все так само притворно-наївно спитав демон.

    -Ох небеса, здається ти й справді сильно розбещений, -з посмішкою, Се Лянь запустив руку в чорне волосся навпроти, легко його перебираючи.

    -Хіба мій ґеґе проти? -прищуривши око спитав Хуа Чен.

    -В цьому є й моя провина, так що якщо й злитися на когось, то це на себе, -закінчивши говорити, принц посміхнувся, і припіднявся на лікті, щоб поцілувати заплющене око навпроти. -Я скоро повернусь, а доти чекаю переписану сутру етики, хоча б половину.