Торкнутися пензлем до серця

Це не лікується

- Привітик. - нарешті озвався Субін. - Радий тебе бачити.

- Привіт... Навзаєм. - зніяковіло кивнув Йон і пропустив його всередину. - Проходь. Моя квартира, мабуть, не така шикарна, як твоя, але я намагався зробити її затишною.

- А в тебе тут мило. - Бін почав розглядати маленьку, але затишну квартирку Йонджуна, а його рука потягнулася до портрета трьох друзів, Кая, Техьона і Джуна. - Красиво. Твоя робота?

- Так, я це... Каю на день народження як подарунок намалював. - посміхнувся рожеволосий, знітившись.

- Гарно. Втім, як і твої картини. - Йонджун знову почервонів, а Субін потріпав його волосся своєю великою долонею, хмикнувши, в той час як по тілу Йона пішли мурашки. - Показуй своє робоче місце. Я хочу якнайшвидше подивитися на тебе в роботі. Цікаво як створюються шедеври.

Субін чекав на цю зустріч два тижні. Йонджун майже одразу погодився знову намалювати його, викликавши у нього широку посмішку. Але домовитися про зустріч з огляду на графік молодшого було практично нереально. Весь цей час вони переписувалися, зблизившись ще більше, а Субін зрозумів, що втопився в Йонджуні ще більше. Одного разу вони навіть зустрілися, аби погуляти, і Йонджун відчув як поступово йому ставало комфортно поруч з Субіном. Ніби вони знайомі все життя. Настільки враженим кимось Бін не почував себе ще ніколи. Йонджун був милим чарівним хьоном, якого хотілося притискати до себе і ніколи не відпускати.

Під час спілкування Су вивчив кілька милих звичок старшого. Наприклад, він любив робити селфі і багато з них він надсилав йому і тепер у Субіна було безліч фотографій, щоб милуватися своїм предметом обожнювання. Або ж звички постійно використовувати смайлики, робити "піс" на фото, посміхатися, наче миле лисеня, і відправляти кілька маленьких повідомлень замість одного великого. Незважаючи на те, що Джун був старший, він іноді нагадував миле дитя, яке хотілося постійно обіймати. Десь глибоко в душі Субін був вдячний долі за те, що вона їх звела разом.

Вже на другому тижні спілкування Йонджун обережно поцікавився у спільному чаті чи можна йому називати його "Субін-і", після чого Бін відмудохав кулаками ні в чому не винну подушку, зніяковіло посміхаючись. А потім, відкашлявшись і прийнявши максимально спокійний вираз обличчя, звичайно, погодився, адже десь у глибині душі він хотів, щоб Йонджун звертався до нього неформально. У певний момент Субін дізнався, що йому дадуть два вихідні, і він кулею рвонувся писати про це Джуну. І ось зустріч призначена. Субін нарешті зміг завітати до Йонджуна.