•Реакції Ґеншин•

Прокляття чи дарунок небес?(Reaction)

Дякую за ідею Kenynnt

Попередження:
❕Написано від першого лиця❕
❕ Реакції не пов'язані між собою, у кожного/кожної вони індивідуальні❕
❕Певні персонажі/персонажки відсутні по причині скупої фантазії авторки, ги :) Прошу вибачення❕
❕Можливий неканон щодо характерів персонажів❕
❕Можливі орфографічні, пунктуаційні помилки❕

***

Kaedehara Kazuha:

   Я захлинаюся сльозами від щастя та суму. Три роки...три прокляті роки проклинала себе за скоєне і сьогодні нарешті зможу попросити вибачення.
   Не знаю куди йти, допоки не закрадається думка - можливо, він на тому узбережжі. Те місце зберігає стільки спогадів: від знайомства до останньої зустрічі з ними. Але найгірший з них - моє отримання Електро Ока Бога.
   Тоді це було, наче благословення. Я відчувала себе одним єдиним з Інадзумою. Допоки не почула:"Наказ Сакоку офіційно прийнято, із завтрашнього дня він вступає в силу". Чітко пам'ятаю запах сирості у підвалі: мене шукали однією з перших, бо благословення Електро Архонтки повинно знаходитися в її руках, як вона вважала. А Томо захищав мене до кінця...
   За тяжкими спогадами не помічаю, як добираюся до потрібного місця. І він справді сюди прийшов, нарешті маючи змогу відчувати вітер спокою на рідних островах.
– Кадзухо... – промовляю ледь чутно, не наважуючись підійти.
   Проте до нього все ж долинає мій голос і він направляє свій звичайний погляд у мою сторону. Сей взір повний спокою та ніжності, якого я не достойна.
– Ти все ж таки жива, Т/і. – не розумію як йому не бридко усміхатися мені.
   Якби я не отримала Око Бога, то Томо не попросив скористатися ним, не кинув виклик Шьоґуну, не загинув... Із самого початку все веде до сили, яку подарували небеса. Я жила у самотності та ненависті до прокляття, яке зникло з мого життя після загибелі друга, але ніхто не повірив би, що можна користуватися Оком Бога іншої людини, тому довелося переховуватися...
   Опускаю голову від сорому та падаю на коліна, кажучи:
– Прошу... Пробач мені... – слова ледве лунають з моїх вуст. Увесь час я підбирала їх для цього моменту, та зараз вони змішалися в один незрозумілий клубок. – ...мусила зупинити...
   Кадзуха лиш мовчки підходить та злегка гладить по голові, що змушує поглянути на нього.
– Я зроблю все що завгодно, тільки вибач! Я не спинила Томо, хоча мала це зробити!
– Т/і, у цьому ніхто не винен. Не можливо вирішити за когось чужу долю. І хоча його нема поряд, та він назавжди в наших серцях. До речі, повертаю тобі.
   Хлопець простягнув Око Бога, яке вмить засяяло кольором електро елементу.
– Воно нарешті повернулося до законної власниці. – мене огорнули все такі ж ласкаві й теплі обійми. – Я невимовно радий бачити тебе знову, Т/і.