Торкнутися пензлем до серця

Здається, ти збожеволів

Спочатку це були звичайні фотографії, які робив Бомгю на свій професійний фотоапарат. Випадкові знімки, моменти, де Субін намагався закрити обличчя руками, або фотки, де Бін стояв біля якихось визначних пам'яток. Бомгю мав талант до фотографії, тому й так красивий Субін здавався на знімках ідеалом краси. Вони з братом часто мандрували і таких фотографій було багато. І Бомгю без його відома надіслав ці фото на кастинг. Субін трохи посварився на брата, але нічого вже не зміг вдіяти. В результаті – Субін опинився там, де він є зараз.

Але навіть, ставши моделлю, Чхве не забув про свої комплекси. Він постійно сидів на дієтах, тому що вважав, що недостатньо стрункий для камери, використовував безліч засобів для обличчя, тому що думав, що його шкіра недостатньо бездоганна. Бін відчував відповідальність, адже він має бути ідеальним для тих, хто його підтримує, для своїх фанатів. Проте, на його думку, він таким не був. Але зараз, дивлячись на цей портрет... Було видно, що автор вважав Субіна восьмим дивом світу. Це бентежило, але Су раптом подумав, що, можливо, він справді гарний, адже так вважало багато людей. Але все ж таки його мучили сумніви, тому йому необхідно було побачити таємничого художника. Можливо навіть спитати, що насправді він про нього думає. Роздуми хлопця перервав голос менеджера:

- Субін-а! Поспішай! Зйомки за дві хвилини!

Субін знову подивився на своє відображення у дзеркалі, а потім на свій неймовірно талановито написаний портрет. На його обличчі з'явилася легка задоволена посмішка. Все ж приємно було знати, що хтось ним аж так захоплюється. Бін піднявся на ноги і біля нього в цю ж секунду з'явилася стилістка, яка миттєво поправила його зачіску і протягнула йому піджак. Хлопець рушив на вихід з гримерки у бік студії.

***

- Доброго ранку, хьон! - заспівав Хюнін Кай, побачивши сонного Йонджуна, що увійшов на кухню.

Рожеве волосся скуйовджене, обличчя пом'яте, ніби він пив усю ніч, а під очима мішки від недосипання. Велика безрозмірна біла футболка та такі ж сірі штани висіли на ньому як мішки. Йонджун у них буквально тонув. Проте те був його звичний образ, тому такий вигляд зовсім не здивував його сусіда, що метушився між раковиною та мікрохвильовкою, готуючи їм сніданок. Джун плюхнувся на стілець, затягнувши гучну серенаду втоми і потерши долонями обличчя, а Кай поставив перед ним тарілку з сендвічами та чай, хмикнувши від його безсловесних обурень.