«Shall I kidnap you?»

***

- Коли ми зустрінемося знову? - запитує парубок, коли вони майже доходять до будинку.

- Ммм, може у четвер? - пропонує старший та зупиняється, щоб повернутися обличчям до співрозмовника. Техьон так хотів би побути ще поряд зі своїм хлопцем. Хоч трошки постояти, потримати чужу долоню довше і попрощатися нормально, не оглядаючись кожної миті на вікна свого ж дому. - В нас остання пара сувмісна. А потім я б збрехав, що мені дали додаткове завдання, яке я маю терміново зробити. Зможемо трошки відтягнути час. Як тобі ідея?

- Чудова, - згідно киває брюнет. Думає секунду, перш ніж ступити крок ближче та притягнути хлопця в свої обійми. - Я буду чекати, - бубнить він у чужу шию.

- Я теж, - зітхає Те.

Йому чесно кажучи вже набридли ці ігри в "кошки-мишки". Останній місяць Техьон чисто фізично не здатен відмовити своєму хлопцю у пропозиції провести додому. Він і так відмахувався досить довго. Проводжав на повороті, що розташовувався від його будинку за метрів двісті. Ховався у кущах і за високим парканом. Однак... як же іноді хотілось постояти от так.

Техьон на мить обіймає хлопця дужче, зчіплює руки на чужій, уже досить широкій, спині та втискається носом кудись на рівень ключиць. Вдихає чужий приємний запах востаннє і несміливо поривається відступити.

Все ж їх можуть зловити.

Проте Чонгук зовсім іншої думки і відпускати поки ніяк не збирається.

- Ну, Чонгу, мені вже пора, - втішливо гладить по спині долонями та знову намагається відійти, доки хлопець навпаки стискає руки щільніше. - Ми ж зустрінемось завтра.

- Завтра ми пересічемось на якихось нещасних хвилин двадцять. Іто в кінці дня. Чому ти живеш так близько? - переключає він тему та хниче показово, підіймаючи голову.

Йому так не хочеться відпускати старшого. Хочеться забрати з собою, привести додому, нагодувати смачною вечерею та дивитися фільми в обнімку до світанку. Спати з ним в теплому ліжку і не відчувати того холоду і самотності.

- По-твоєму я живу близько? - запитує Техьон з усмішкою.

Від його дому хвилин двадцять йти до університету. А поряд з нею затишна кав'ярня, звідки вони до слова й повертались. До неї ще хвилин сім-десять. Зазвичай дорога до дому у них займає пів години кожен день. Це якщо вони не вештаються ніде і йдуть спокійним кроком.