oh, honey

Частина 1

У Чуне на душі давним-давно трисантиметровий шар солі, щоб ще сотню років там нічого точно не цвіло, але весна часом творить чудеса: тепло, світло, і Ханбін в останні дні навіть не поводить себе як кастрований козел - не дивно, що Чуне почуває себе майже щасливим і щастям цим хоче неодмінно поділитися.

У квітах Чуне розбирається жахливо, але в цей біло-бузковий букет з рідкими жовтими та блакитними квітами-плямами закохується безбожно. Ханбін, зрештою, не дівчина, і мільйон червоних троянд не заслужив. У Чуне на них, взагалі-то, і грошей нема, тому воно тільки на краще.

Ханбін зазвичай змучений та пониклий. Він не любить, коли Чуне заявляється без запрошення або хоча б попередження, але все-таки усміхається йому майже привітно, або відчиняючи двері та запрошуючи всередину, або просячи почекати його біля під'їзду, - розклад чергувань Ханбінової матері Чуне досі не вивчив, а знайомить їх ніхто, здається, не збирається.

- Мені зараз треба відвести Ханбьоль на танці, - Ханбін виходить у під'їзд і причиняє за собою двері, лишаючи молодшу сестру можливості що-небудь підслухати. - Ти можеш зайти через годину?

Чуне хоче за звичкою закотити очі, але замість цього лише схиляє голову набік і самозадоволено усміхається, витягуючи з-за спини букет. Ханбін запитально піднімає праву брову, усміхаючись:

- Що це за хрінь?

Хмари згущуються тієї ж миті. Куточки губ Чуне невблаганно повзуть донизу, а очі чорніють і наповнюються звичною ненавистю до людства, яка зараз, здається, готова виплеснутися на окремого його представника. Ханбін не чує запах гару і вже точно не помічає, що він сам начебто бензином з ніг до голови облитий. Чуне стискає зуби до болі у щелепах, і рука з букетом повільно повзе догори.

Один, два, три.

Ханбін кліпає, як довбень, і спльовує пелюстки, які залишилися у нього в роті. Чуне хочеться його цим букетом не разок вдарити, а конкретно відпиздити, і навіть шкода стає, що купив він якийсь віник польовий, а не троянди з шипами.

Чуне не істеричка, у нього просто гордість надмірно роздута, і саме вона зараз змушує його розвернутися і піти, одним ходом кинувши букет кудись у бік сміттєпроводу.

На вулиці все ще тепло і світло, навіть пташки співають, але Кім Ханбін - виродок, і Чуне знову хочеться вбивати.