Існують сни, заради яких ми готові віддати все

20 1 0

oleh avi_at_ik47

oleh avi_at_ik47

—Доню... Доню! Ходи сюди — було чути з кухні мамин голос — Дивись, хто прийшов!
На кухні стояв батько в повній амуніції. Дівчинка здійнялась і підбігла до нього кинувшись в обійми. Тепло окутало тіло. І тут...

—Чому це тільки сон?... — Дівчинка на ліктях припіднялась в ліжку. На годиннику 03:13, в кімнату проникає світло повного місяця через відкриті штори. Дар'я впала на ліжко і закрила очі намагаючись заснути.

—Треба вже випрати ці перчатки.. Так зітруться швидко, а нові ще невідомо коли видадуть —Елемент амуніції тхнув неприємно залізним запахом. В далині знову почали стріляти, дівчина здійнялась з місця і взявши автомат побігла до своїх бузькуватим бігом.

—Та що ж таке?!... Що за ніч сьогодні така — на годиннику 06:45 ранку. Пройшло два роки, від моменту коли тато пішов на Донбас учасником Антитерористичної операції. Він приїжджав на свята, але від останнього разу пройшло два місяці.
За два роки дівчинка навчилась цінувати свою країну та її культуру. Націоналізм прокинувся в тілі, серці, душі. Вона як би це кумедно не звучало - вставала під рінгтон будильника: «Добрий ранок, Україно» группи нумер482.
Малювала листівки воїнам під всім відому пісню Brutto та старанно переходила на чисту українську мову. Всі події відклались в її голові і їх вона ніколи не забуде.
Згадувавши Маріуполь, Крематорськ і Бахмут на очах з'являлись сльози.

—Доброго ранку — вона вийшла до мами на кухню
—Доброго, сідай снідати бо до школи запізнишся — сказала мама і стала подавати на стіл.
В новинах все як звичайно. Східний фронт, бійки депутатів, гвалтування та ножові.
—Нічого нового — тяжко видихнула Дар'я та без інтересу колупалась в тарілці.
—Можливо це краще чим різкі зміни до яких ніхто не звик — сіла поруч мама
—Різкі зміни не завжди - погані та неприємні — дівчинка зробила ковток теплого чаю.
Без інтересу та настрою Дар'я вийшла з-за столу і поклала тарілку до раковини. Вона переодяглась, взяла портфель і вже хотіла вийти з квартири, як мама крикнула:
—Гей! Не забудь про гроші, вас же просили скинутись на допомогу дітям Донецька та Луганська. І я там тобі пакет з твоїм одягом який на тебе вже поганий
—Та пам'ятаю! — дівчина повернулась та забрала вказані мамою речі. Вийшовши за двері вона зціпила зуби.
—Аби ще вони знали про те, що ми їм допомогти хочемо. Так ні - ми їх бомбимо! Ракети пускаємо! Росію вони хочуть... А чи потрібні вони Росії?...
Похмура погода ще більше паплюжила настрій. Не хотілось попасти під дощ, тому кроки дівчини пришвидшились. Сьогодні ще контрольна з англійської мови
—Хоч би Ліза прийшла...
Так так, та сама Ліза з якою вони познайомились в 2014. Того ж року її перевели в клас Дарини і їх дружба продовжилась.

—Чого кисла така?! — при вході до школи дівчину зустріла подруга та обійняла її.
—Та сни такі чудні снились... І погода...
—Оо... Все зрозуміло. Ходімо каше до директора бо не встигнеш гроші на Червоний Хрест здати.
—Я пам'ятаю — дівчата пішли по сходам до школи.

—Ти ж знаєш, що сьогодні по піонер.болу змагання після уроків. Підеш?—нагадала Ліза
—Прийдеться
—Тато щось передавав?
—Та вони з мамою кожного вечора телефонують одне одному. Поки все добре. Та сама висота

Контрольна з англійської вдалась на 10 балів, змагання по фізкультурі лише на третє місце. І дома ще потрібно готуватись до олімпіади з української мови та літератури імені Тараса Шевченка та Петра Яцика. День був точно зпаплюжений. Нічого сьогодні вже не могло врятувати. Залишалось лише з жахливим настроєм впасти на ліжко та заснути.

(Частина така ж жахлива, як настрій героїв. Прошу пробачення, але щось не так пішло. Можливо перепишу. Якщо це взагалі хтось читає - дайте знак😶)