«-Ми не боїмося смерті, заради свободи!»

61 3 16

від avi_at_ik47

від avi_at_ik47

-Руслан, пожалуйста, постой с ней - а я пока что сбегаю там по-моему... Не важно! Главное - береги её и спрячьтесь лучше куда то - я вас потом найду - як можно швидше проговорив чоловік і віддавши доньку на руки своєму другові показав рукою у направленні поліклініки.
За секунди він розчинився між людьми з коктейлями Молотова і прапорами в руках.
-Дядя Руслан, а куда папа ушёл? - наляканим голоском відповіла дівчинка
-Я не знаю, только догадываюсь... Главное, чтоб мои догадки не стали реальностью - відповів він, проштовхуючись крізь натовп і несучи дитину до найближчого укриття.
-Відпустіть... Я сама піду - десь в підсвідомості дитини - з'явились думка, що - чим вище вона, тим краще буде видно все полум'я площі. І дитячим очам не хотілось цього бачити, тому - вона хотіла спустись між люди і не бачити того жаху.
Та й 37-и'річному чоловікові не хотілось щоб у дитини друга руйнувалась психіка.
Викручуючись між народом вони дійшли до невеликого пустого клаптика території.

За мить - прямо перед дівчинкою чоловік падає на спину і до нього одразу підбігають двоє чоловік і прикриваючись щитами відтягують його.

Блакитні очі просто дивились в пустоту. Дівчинка навіть не встигла зрозуміти - що сталось.
Барикади, прапори, люди в балаклавах, активісти котрі перевертають кремезні автомобілі та полум'я... Так багато полум'я. Було чути вибухи і раз за разом серед натовпу ставало менше людей. Вони падала, із грудей текла кров...

Кров нації проливалась на тому місці. Похмуре небо трималось - і не сміло заплакати. Серед людей бігали медики та журналісти, всі - в касках та бронежилетах. Десь вдалині із рупора було чути патріотичні пісні з нецензурною лексикою.
Люди падали, і падали... Один за одним.
І цей процес ставав швидше. Серед людей завелось:
-Снайпери на готелі «Україна» ховаються!
Ноги дівчинки підкошуються.
-Не стій же ти! - чутно позаду і хтось схвативши її за руки потягнув подалі від того пекла, прямо під обстрілами.

19.02.2014
22:03...

-Все буде добре! Досить плакати - ніжний жіночий голос заспокоював когось поруч.
В очах посвітлішало - дівчинка прокинулась.
У грудях кололо. Поруч сиділа велика кількість людей. Переважно - жінки, діти та медики з репортерами.
Дівчинка стурбовано здійнялась і підбігла до одної з медсестер.
-Извините, а вы не знаете - где мой папа?!
Вона подивилась у світлі очі дитини, а потім - перевела погляд кудись в сторону і спросила у когось (серед натовпу не було видно):
-Вони досі реєструються, Свят?
-Так. Сьогодні наврядчи закінчать. Там такий потік - здуріти - із темного куту вийшов хлопець років 17-ти і його ще сьогодні зранку бачила дівчинка.
-А с папой всё хорошо будет?... - притулилась до мед.сестри дівчинка, а та - залюбки її обійняла.
-Звичайно - заспокоювала дитину лікарка
-Та хоч не бреши вже! - раптом обізвався цей хлопчина.
-Я взагалі-то намагаюсь її заспокоїти!
Розмовляли вони так, ніби малеча нічого не розуміє і не чує.

-Привіт... - сіла поруч білява дівчинка. Виглядала вона - на такий же вік як і Дар'я (Дарина).
-Привіт - потягнула руку дівчина
-Мене Ліза звати
-Мене Дарина, приємно познайомитись - перший раз за цей день посміхнулась дівчинка.
-Будемо дружити?..
-Ну давай...
(Звичайне знайомство 🙃)

За склом вікон все палало. Світло було і від полум'я, і від ліхтарів...
Дівчата сиділи поруч одна з одною і розмовляли. Теми того, що відбувається - вони намагались не чіпати.
А люд - наче збожеволів, вони досі кричали гасла і палили все на шляху.
Із вулиці біло чути:
-Зродились ми з великої години,
З пожеж війни і з полум'я вогнів.
Плекав нас біль за долю України,
Зростив нас гніт і лють на ворогів!
І ми йдемо у бою життєвому,
Тверді і міцні, незламні - як граніт!

І дівчата відволіклись, через те, що було холодно - притиснулись один до одної і в такт з народом співали:
-Бо плач не дав свободи ще нікому,
А хто борець - той здобуває світ — і замовкли слухаючи спів нації, такий гучний... А вільний - як ніколи.

-Не хочемо, ні слави, ні заплати.
Заплата нам - це радість в боротьбі.
Солодше нам - у бою умирати,
Як жити в путах, як німі раби!

Спів який лунав з вулиці - був гучним, згуртованим. Спів дівчат був тихим, помірним:
-Доволі нам руїни та незгоди,
Не сміє брат - на брата йти у бій!
Під синьо-жовтим прапором свободи
З'єднаєм весь великий нарід свій!

-Велику правду, для усіх єдину,
Наш гордий клич - народові несе!
Вітчизні ти, будь вірний - до загину.
Нам Україна - вище понад все!

Останні рядки почали співати навіть ті, хто сидів поруч. Міць та незламність гордого народу - переважала постріли та засідання влади.
-Веде нас в бій, борців упавших слава,
Для нас закон - найвищий то наказ.
Соборна Українськая Держава,
Вільна й міцна - від Сяну по Кавказ
Соборна Українськая Держава,
Вільна й міцна - від Сяну по Кавказ!