Таємниці живуть у місячному сяйві

Розділ 10

Вклавши голову у нього на грудях, відьма вперше була Ладусею, маленькою ніжною дівчиною, що закохалась, Дан не відводив від неї очей і просто слідкував за довгим зморшкуватим носом, темними плямками ластовиння і довгими віями доки дівчина не заснула.

Він пригадав сварку, що щойно сталась:

— Яка до біса Уляна, — усміхався він.

— Я не сплю ще, — сонно пробурмотіла Лада.

***

Спогади про день пульсували, коли вона обідала, збирала часник, вдягалась на вилазку, дивилась у дзеркало, щоб повернутись у реальність. Разом вони полагодили місток і Дан відкрив рота, коли зрозумів, що насправді Лада і сама впорається з настільки важкою справою.

— Ти така сильна і така безпорадна, — задоволено підмітив хлопець. — Чи це тільки коли я поруч?

Дівчина розчервонілась.

— Припини.

Дан поцілував її у лоба.

— Мені уже час, зустрінемось завтра?

— Як і завжди. — Дан торкнувся голови двома пальцями й подав жест на прощання.

Лада переступала корінці, сьогодні обута у високі чобітки, бо кожного дня ходити босою вночі було неможливим.

— Я можу померти з хвилини на хвилину, а в мене у голові якісь дурниці. — Звернулась Лада до своєї кішки, що йшла поруч. — Треба сконцентруватись, відчути світ навколо. Усе таки це моя земля.

Кішка не відповідала.

Вони пройшлись звичним маршрутом — знову нічого. Лада встала на коліно, щоб погладити свою шоколадну подружку.

— Тільки ти мене розумієш на усі сто.

Ззаду почулись кроки. Дівчина не чекаючи, схопилась за ножик. У різкому повороті, Лада кинула зброю в бік шуму. Постать стояла серед пшениці занадто далеко, щоб ніж влучив. Капюшон прикривав обличчя, здалеку не відчувалось нічого. Прикинувши де стоять пастки, Лада не могла зрозуміти, як ворог зміг непомітно крізь них пройти. Одна за одною летіли стріли, ворог почав бігти висипаючи за собою шкідливий порошок, потрібно було затамувати подих. Лада побігла на зустріч, деколи спиняючись, щоб прицілитись. Чохол помітно пустішав.

— Ну-бо, як татко вчив.

Вона присіла навела лук на противника і спокійно видихнула. Стріла пролетіла свою відстань і поцілила у бік фігури. Не видуваючи звуків, людина схопилась за плече і пришвидшилась у декілька разів. Слідом бігла Лада, та не могла наздогнати. Боліли груди, ноги й голова.