Гіперпростір

Еня вже майже забула, що їй болить. Еня дивилась на Чумацький шлях, на зелене зоряне небо, на купол, на залитий сонцем майданчик. Коли Еня падала, вона заплющила очі: так можна було уявити, що вона пливе в желеподібних хвилях озера. Синтетичні м'язи згрупувались самі. А тоді світ спружинив, наче м'ячик, і лопнув просто під носом.

Еня ліниво звела руку: м'язи в рукавичці скафандра стиснули пальці за неї. Зірка, як і ті зірки, що Еня ловила в дитинстві в озері, вислизнула між пальців і замерехтіла: ану-мо, спіймай!

Ені ловити більше не хотілось. Вона зітхнула й перекотилась на живіт. Синтетичні м'язи спрацювали бездоганно швидко, і забите коліно заскиглило. Еня шморгнула носом. Шкода, що більше вже хочеться плакати. Мама з татом обов'язково пожаліли б. Зв'язок!.. Вимкнула.

Щось ворухнулось: у шоломі відбилися краплі поту на скроні та білі шляпки прищів на щоці. Вмиватись важливо, але ще важливіше не їсти шоколадки. Яких вони з мамою купили цілих три. Шоколаду б зараз... Хоча б шматочок. Від глюкози краще працює мозок. Хоча куди вже краще? Краще нагодувати шоколадом тих, хто обмотав стрічкою перила майданчика, але не закріпив їх.

Ну, і як довго ще чекати?!

Еня тупнула ногою, вибиваючи із землі отруйний пил... і озирнулась на кашель. Заплуталась у ногах; земля знову полетіла в обличчя. Цього разу, принаймні, було не боляче. Ковбой навіть привстав з-за керма скутера: зарипіли шарніри скафандра. Ну, то допомагай піднятись, чи як?!

— Це не ти часом впала? Летіла, як метеор.

Еня підтягнула ноги, повільно, наче той равлик із Чистої кімнати, і демонстративно перекотилась на бік, далі від гострого краю скелі. Хоч би руку простягнув! Нічого, вона вже знає, що за пташки такі, ковбої. Перше: триматись якнайдалі, щоб батьків не побив грець. Друге: поступиться, рано чи пізно.

— Летіла красиво? — Еня покинула спроби встати й поклала руки під голову.

— Летіла, наче мішок сміття. Вилізай давай, там гніздо слизнів було минулого разу...

Еня підхопилась. Слизні як причепляться, зняти потім — справа на півдня!

Еня мало не скипіла, поки обмацала весь скафандр. Пальці так і не знайшли жодного шипа.

Еня підняла голову. Він усміхався! Сміявся із власного жарту!

— Стояти можеш, уже добре. Не перекинься знов. На лівій нозі синтети працюють нормально?