Знаєш, мені вже холодно стає.
Ні!, не тому що скоро зима,
Чи то сильна гроза...
Тебе більше поруч нема.
Я відчуваю як серед снів кошмарних
Мороз без твоїх обіймів пробирає.
І скільки ж слів собі я не казала марних
Мій біль все ще триває.
Своє серце віднині зву дурним,
Воно не здатне до любові.
Як любить, стає воно крихким,
Робить кроки помилкові.
Ти пам'ятаєш як ми рахували зорі?
З мого вікна їх видно сотню,
А ти сказав що серед ночі
Бачиш лиш мене самотню.
Ці моменти в собі тримаю,
Той світлий рік, як день тривав
Його ні на мить не забуваю,
Просто чекаю... як ти мовляв.
