Удар об землю. Глухий і непривітний, але тоді це не мало значення. Єдине, що справді вартувало уваги - повітря.
Аніматронікам не потрібен кисень, лише повітря, яке залучене до системи охолодження. Холодне повітря, а не дим.
Кетті погано пам'ятала, як саме вона вискочила на вулицю та чи взагалі вона зробила це сама. Це не мало значення. Допоки вона викашлювала весь дим з системи і вдихала холодне нічне повітря, її життя могло продовжитись. Хоча б до початку розслідування підпалу, а там як буде. Тиждень чи два життя їй у будь-якому випадку не завадять.
Коли приступ кашлю нарешті закінчився, аніматронік-кішка знесилено розплесталась по землі. Намагалась відновити дихання та пригадати, що відбулося.
Значних зусиль не знадобилось - спомини прийшли самі. З болем, жалем і нестерпним відчуттям провини.
Кетті не могла відкрити очей. Не хотіла дивитись на те, що коїлось навкруги. На те, що зробила вона сама...
"Навіть дякую не скажеш?"
З рук сумління її вирвав чоловічий голос.
Кетті відкрила очі й подивилась на невисоку постать неподалік. Він стояв в кроці від неї, на диво спокійний і зібраний. Його чисто білий одяг був де-не-де вимазаний сажею чи взагалі пропалений, але від цього він не втрачав шарму. Повернутий до неї в профіль, її начебто "рятівник" дивився на палаючу будівлю поряд.
Було соромно визнавати, але аніматронік перед нею навіть після того, як побував у палаючій будівлі, виглядав набагато краще, ніж вона зранку без завивки.
Після дихання димом слова давались тяжко і з хрипінням десь всередині горла, але все ж Кетті видала тихе:
"Дякую..." - і відразу зайшлась в короткому приступі кашлю.
Аніматронік відреагував байдужим кивком.
Кетті сіла на траві, відчуваючи, як гупає в грудях помпа. Їй було боляче навіть думати про те, щоб подивитись на те, що вона наробила. Але...
"Я не залишила їм вибору. Чому я маю залишати його собі?" - розпачливо промайнуло в її голові. Вона різко повернула голову в сторону, куди дивився її супутник, відчуваючи, як її накриває відчай.
Полум'я ревло і тягнулось до неба, знищуючи собою піцерію. Воно зжирало все до самого фундаменту, забирало все, чого Кетті так прагнула спекатись: ненависті, страждань і болю минулого. Це був кінець для страждущих душ, що так шукали помсти. Вона мала б бути щаслива.
أنت تقرأ
Ніхто не повинен знати
قصص الهواةЧерез півроку драматичних подій минулого, піцерія Фреддіс нарешті змогла оговтатися від втрат. Минуле знову почало покриватися пилом, а кошмари забуватись. Їх почали витісняти нові, світлі спогади. Якщо все справді добре, чому ж Кетті так вчепилася...
