Мить, коли гаснуть зірки

* * *

Кейя приходить до неї пізньої ночі, загублений та весь промоклий; він хитається від найменшого пориву вітру і відмовляється піднімати погляд, тільки каплі дощу змішуються зі сльозами і магія Піро на одязі все ніяк не розсіюється.

- Кейя?..

Посинілі губи здригаються в якійсь занадто нервовій усмішці. Джинн здається, що ще трішки і він упаде прямо тут, на ганку - Вона відводить Кейю перш, ніж це хтось помітив, обережно скидаючи грізно шиплячі залишки Піро.

Кейя ні на що не реагує.

Джинн сама абияк стягує з нього промокле пальто, помічає не зникаючі шматочки льоду у волоссі і на плечах, а після покрите інеєм Око Бога в кишені.

Кріо.

Кейї не підходить.

- Що сталося?

Джинн завжди думала, що він отримає Електро чи Піро, чи навіть Анемо - надто вже непосидючий і... він добре доповнює Ділюка. Він не повинен бути чимось йому протилежним, всі в Монді це знають.

Проте, він зараз тут. Тут, а не поряд із Ділюком, який потребує підтримки і хоча б просто обіймів, і здається, йому самому потрібно це більше ніж будь-кому; Джинн чомусь згадує, як вони всі разом сміялися, що око Кейї це вкрадений уламок нічного неба. Зараз у ньому ніби згасли всі зірки - погляд здається майже чорним і таким... розбитим, наче з нього все життя витекло.

Вже в нормальному освітленні Джинн помічає розбиту губу і дотиком пальця, немов вітерцем, витирає кров, зцілюючи її; страшно подумати скільки він пробув під дощем, шкіра майже крижана, та Кріо тут безумовно ні до чого.

Джинн використовує ще трішки магії, торкаючись напружених плечей; серце болісно стискається від такого виду, вона вдивляється в його обличчя, намагаючись знайти хоч одну відповідь - невже смерть майстра Крепуса настільки його підкосила?

- Прийми мої співчуття, Кейя, я-

- Я все зіпсував, - перериває він тремтячим голосом. Тихо, надто тихо. Джинн навіть здається, що їй почулося і це просто вітер завиває за вікном.

Кейя ніколи не дозволяв собі... таких емоцій.

Серце Джинн пропускає удар.

- Я, я не повинен жити. Я не його бр... я...

Джинн обіймає його - кріпко, поклавши голову на своє плече. Кейя весь мокрий і холодний, і все ще пахне попелом Піро; Джинн не хоче думати про те, що трапилося в маєтку Рагнвіндрів - вона підводить Кейю до невеликого дивану і той падає, немов остання крапелька енергії пішла на те, щоб дійти до її будинку.