Битва білих і чорних

Епілог

Епілог

Теплого весняного ранку ми з Тадом вирушили до королівського палацу проводжати роботодавців і дорогих друзів водночас. Ті не забарилися. Щойно до гостьового крила під'їхала карета, Януш з Ліанною з'явилися у дверях.

Підійшли попрощатися з друзями. Наша невеличка компанія зупинилася в стороні. Поки супровід готував коней, а слуги вантажили багаж можновладців, мали змогу перекинутися парою фраз.

- Все вдалося якнайкраще. – мовив князь: - Посольство працює, як годинник. Справи робляться як годиться. Можна й родинними проблемами зайнятися.

- Ой, так. А щодо вашої родини... - почала Ліанна, намагаючись на щось натякнути, та ми не звернули уваги.

- А що наша пара? – перервала я її, аби не вислуховувати зауваження й нікому не потрібні висновки. Здогадатися, на що намагається звернути нашу увагу королева не складно.

- Кохана, не зважай. Вони не з тих, хто житиме сімейними справами. Авантюризм у них в крові. – кинув Януш, для заспокоєння своєї дружини.

- Та й робота небезпечна. Нам не потрібен зайвий ризик. Тож подумаємо про те, коли настануть спокійні часи. – відбрехався Тад, підтримуючи мою позицію нейтралітету.

- Ну добре. Не лізтиму не у свою справу. – відмахнулася жінка, розуміючи, наше небажання ділитися особистим. Натомість запропонувала: - В будь-якому разі, коли настане безпечний період, приїжджайте до нас. Якраз затіяли ремонт у палаці. Та й літня резиденція майже готова. Трохи відпочинку та приємного спілкування не завадить.

- Так. Чекаємо вас у гості. І алхіміка свого беріть. Він уже якимось чином влився у нашу авантюрну компанію. – приєднався Червонський.

- Обов'язково скористаємося вашим запрошенням. – усміхнулася я. Чоловік підтвердив моє рішення: - і Тіму передамо.

Плани на першу відпустку все ширилися, а годинки вільної не видно. Спершу треба налагодити усе, а пізніше можна буде і про поїздки подумати.

Ще трохи побазікали, поки не закінчилися приготування. Потім провели друзів. Прослідкувавши, як Януш допомагає Ліанні залізти в карету. За нею там вмостилися дві жіночки: особиста служниця та лікарка, що супроводжувала королеву. Після чого Червонський скочив на коня та скомандував рушати. Кавалькада рушила у напрямку міської брами. Ми прослідкували, як вони віддаляються. Князь намагався триматися поруч з транспортом дружини, хоча в умовах вузьких вуличок полянської столиці зробити те доволі складно.