Майже кожного разу, як я виходжу на вулицю, мені на очі трапляються мертві голуби. І якщо чесно, мене дещо бентежить цей факт.
Звісно голуби теж смертні істоти. Враховуючи, що у них немає кладовищ, цілком нормально час від часу знаходити їх рештки. До того ж, чисто статистично, це вельми ймовірно. У Києві повно цих птахів та котів, які на них полюють.
Але така нав'язлива регулярність все ж мене турбує. Хто б не був стривожений у подібних обставинах. Варто тільки вийти з дому й обов'язково натрапиш на останки якогось голуба. Інколи це цілі тушки, різної стадії гниття, частіше різні частини тіла або просто вискублене пір'я. Отак, мимоволі, виникає думка "Це взагалі нормально?".
Чи вина в усьому погана екологія міста? Ледачі двірники, які вчасно не прибирають трупи нещасних птахів? Можливо всесвіт надсилає мені якийсь сигнал? Memento mori, смерть завжди близько. А може це все я? Моя підсвідомість, страхи й тривоги, чи змушують вони мене помічати такі речі?
В решті решт, ті голуби мертві, а я все ще жива. І скільки б пташиних трупів не трапилося на моєму шляху, сподіваюся прожити ще довго.
