Миті, яких не було

Кохання з ароматом кави

– Можливо, бажаєте якийсь сироп?

– С-сироп? – заікаючись перепитала вона.

– Так. Сироп. – І так глянув, що дівчина дуже захотіла заховатись за прилавок.

– Н-ні. Молока буде достатньо. І ще... – вона замовкла, прикусивши губу. З Реґулусом було легше. Він, звичайно, не душа компанії, але заговорити з ним не так страшно. Ну, він хоча б не дивиться так, що хочеться де-небудь сховатись.

– Тістечко?

– Так. – Герміона аж кивнула від радості, вона глянула на чоловіка, очікуючи, що в нього знову той самий погляд, але він всього лише усміхнувся.

Оце так, містер Снейп уміє всміхатися!

***

Герміона подумки повторювала, що молодших сестер своїх любих, але іноді недалеких друзів бити не можна. Та Джіні була вже дуже нав'язлива!

– Знову ходила витріщатися на містера Сувора Пика?

– Джіні, припини, будь ласка, не чемно так говорити.

– Проти правди не попреш. – Руда, як і всі Візлі, дівчина пересмикнула плечима. – Бачила я ту пику! Аж каву пити перехотілося.

– Я тобі казала, що... – Герміона завмерла і поглянула на Джіні. – Що ти там робила?

Не те, щоб та маленька кав'ярня була якоюсь страшною таємницею, про яку нікому не можна розказувати у-у-у... просто, те місце немов належало Герміоні. Ні. Не те. Та кав'ярня була її сховком. Місцем, де вона могла відновити душевний спокій. Це було щось на зразок раю на землі? А містер Снейп охороняв браму, щоб грішники не заходили. Дівчині захотілось усміхнутись від таких думок, але вона швидко повернулась на землю.

– То що ти там робила?

– Рон хотів побачити, куди ти ходиш.

Герміона нахмурилась. Іноді Джіні неймовірно дратувала. Молодша сестричка Рона простежила за нею, посміялась, а тепер ще показала сховок Герміони старшому брату.

– Гаррі там теж був?

– Хмф. Гаррі сказав, що це твоя справа, і якщо ти не захотіла показувати їм те місце, то маєш на те якісь причини. Хіба не дивак?

Герміона подумки полегшено зітхнула. У Гаррі подеколи прокидається дивовижне відчуття такту і він не лізе, куди не просять. На жаль, таке відбувається не завжди. А у Джіні, здається, такту взагалі нема. Вічно лізе і лізе. Немов брудними пальцями і прямо в душу. Неприємне відчуття.