Місто спогадів - Тягар

Частина 1

Вона поглянула на годинник вже вкотре, знервовано сіпнула доньку за руку, намагаючись вгамувати бешкет малої, але та, звісно, не слухалась.

— Ти вже заспокоїшся?! Давай, вдягай курточку, бо я запізнююсь через тебе на роботу!

— Ну мам, я не хочу в садок, — рюмсала маленька Сел. — Мені там не цікаво, а ще Емре мене за хвостики постійно смикає!

— Ну то скажи про це виховательці, — відмахнулася жінка, нарешті застібаючи змійку на куртці доньки. — Чого ти мені про це говориш?

— Я казала, — надула щічки дівчинка, незграбно намагаючись вирвати прищімлене замком пасмо волосся. — А вона казала, аби я привела тебе.

Айла закотила очі, в чергове перевіряючи годинник.

— Я не маю часу на ваші забаганки, у мене робота. Будеш вередувати, відвезу тебе до баби в село, то будеш там курей годувати!

— Краще курей годувати, — ще більше набундючилась Сел, полишивши спроби вивільнити власне волосся. — Вони мене не ображають.

— Ну то й поїдеш! Не буду запізнюватись через тебе! — пихтіла жінка. Їй, здавалося, скоро пара з вух полізе. — Давай, йди!

Не встигли вони сісти в машину, як Айлу ледь не збив з ніг якийсь молодик. Проїхав на скейтборді майже перед носом. Жінка інстинктивно завмерла на місті, проводжаючи парубка поглядом аж доки він не сховався за рогом. Чи їй здалось, чи в останню мить він озирнувся і якось лихо їй всміхнувся?

Пригладила акуратно зачесане волосся долонею і лише тоді збагнула, що та рука у неї повинна була б бути зайнята донькою. Роззирнулася, помічаючи Сел сидячою на задньому сидінні автівки.

— Що? Як ти сіла, авто ж було зачинене? — підбігла вона, з легкістю відкриваючи начебто замкнуту дверцяту. — Що за чортівня... Що, невже забула закрити?..

От роззява! — сварила Айла себе. Як можна було не закрити двері авто? Раптом би злодії які? Сел сиділа на задньому сидінні мовчки. Дуже вже розумною дитиною вона вродилася і добре розуміла все, що довкола діялось. Одного лише не могла збагнути — чому мати її така на неї зла?

Айла впевнено вела машину, звертаючи то в одну вуличку, то в іншу. Час від часу поглядала на доньку у дзеркало заднього бачення. Щораз якось розчаровано зітхала, ніби сподівалася, що те сидіння виявиться пустим. Але ні, це був не сон. П'ять років тому вона й справді народила. Народила, аби весь цей час шкодувати. Ну яка з неї була матір, ну нащо їй була та дитина?