Роздуми про все на світі

Частина 3

Хей, is anyone alive here?
Дякую, що читаєте і вподобали ці маленькі відверті нариси. Минуло багацько часу з тих пір, як я востаннє писала. Тож є що сказати.
Сьогодні я знаходжуся на такому чудовому відрізку життя, коли, власне, ти вже не дитина, але поки що не дорослий. Усвідомлення цього вводить мене у стан повного нерозуміння, причому себе. Водночас, цей прекрасний період дає купу різних доріг, варіантів розвитку мого майбутнього. У серці зойкнуло, адже чомусь здається, що всі найважливіші рішення я повинна зробити зараз.
Однією з моїх улюблених книг є "Норвезький ліс" Х. Муракамі. Хоч я свято вірю в силу вислову :" Коли читаєш книжки, які читають усі, то й думати починаєш як усі", проте цей твір я читала тричі, і всі три рази відкривала нове, незважаючи на те, що вперше мені здалося, ніби Муракамі популярний лише через інтимні сцени у своїх романах. До чого ж я...
Одна цитата, яку сказав головний  персонаж, спадає на думку, коли я роздумовую над своїм "зараз". "Лише мертві залишаються сімнадцятирічними назавжди". Пасує, чи не так? Я не маю на увазі, що мене навідують думки про самогубство, ні. Просто думаю про те, наскільки простішим зробили собі життя, чи то краще сказати, мету існування ті, хто вкоротили собі віку в період моїх переживань.
Таке от, дивно, що знаходяться люди,  які читають це. Дякую вам. Діліться своїми переживаннями, це важливо. Accept yourself with all your feelings. It's ok. To feel, I mean. You shouldn't live in the environment of jealousy and anger but you can accept those feelings and get a freedom.
With God. Cause just He gives that freedom. And guarantees safety.