Як гірко-гірко-гірко поміж нами.
Як пусто-пусто поміж нами.
Мовчанка ще на сотню множить милі,
Між нами ставить гори і пустелі.
Ловлю момент – здається, що щаслива, -
І знову – злам, і збіглись паралелі,
І нас хитає чорними штормами,
І нам гіркий чомусь весняний солод...
Аби мовчанку стримати вустами,
Вже посмішку ношу, як забороло.
Здається часом: не слова, а шпаги.
Контрудари – як ранкова звичка.
О, дай відваги, дай мені відваги
Не підіймати часом рукавички!
І не кидати власну тобі в очі,
Згадати: я не дуелянт, а Дама,
І що впадуть на мить, якщо захочеш,
Ці неприступні гори поміж нами.