А полум'я танцювало у пічці.
Довжилезними язичками перепліталось між собою, тяглось вверх і, раптово, падало вниз. Це був танець помаранчевих та жовтих стрічок, що освітлювали і дарували тепло цій хатинці.
Щоб полум'я не припиняло свій танець старі, зморшкуваті, але такі ніжні руки підкинули у піч ще сухих дровець. Гарачі язики вогню відразу кинулись поглинати кожну трісочку старої берези, яка більше не могла дарувати радість людям своїм зовнішнім виглядом, стрункістю і міцністю. Тепер у неї нове завдання - дарувати тепло холодними днями.
За вікном йшов дощ. Це був тим самим, для багатьох неприємним, дощем, коли парасольку відкривати ще зарано, але твій одяг і волосся починає покриватись краплинами води. Яскраві листочки повільно падали на землю, оголюючи гілки старих і молодих дерев. Пасмурна погода давала можливість подумати, морально відпочити від труднощів і переживань, дарувала відчуття спокою.
Біля печі знайшов своє місце і пухнастий друг. Його чорне забарвлення переливалось золотим, сріблястим і навіть трішки синім кольором від полум'я, що продовжувало свій танок. Чорні очі з цікавістю спостерігали за вогнищем. Тваринка почала муркотіти, коли ніжні руки лагідно торкнулись теплої шерсті, приглажуючи її. Тваринка знала, що цей спокій дуже швидко закінчиться, тому насолоджувалась ним як могла. Вона закрила свої очі, продовжуючи муркотіти.
В будинку лунало радіо. Спокійна мелодія час від часу переривалась прогнозом погоди, де сповіщали, що дощ буде продовжуватись весь день і ніч, невеликий туман може покрити землю, щоб водії були обережними на дорогах, та новинами: військові дії не припиняються, в столиці заарештували підозрюваного в якомусь злочині, в школах оголошено карантин та в місцевому зоопарку народилось слоненя... Це все говорили ледве не кожного дня, люди перестали звертати на це увагу, а варто було. Ведуча побажала приємних вихідних і в будинку знову залунала мелодія.
На кухні свистів чайник. Жінка підійшла і вимкнула плиту, але чайник продовжував свою пісню. Діставши пакетик, вона поклала його в чашку і залила кип'яченою водою. Прозора рідина вмить почала набувати коричневого забарвлення. Кинувши в чай декілька кубиків цукру та перемішавши ложкою, жінка поглянула на годинник. Часу ще достатньо. Вона взяла свій напій в руки і пішла до вогнища. Перемішавши вугілля в печі, жінка сілі в крісло напроти та взяла книгу з столика. Чай стояв там також. Вона відкрила книгу на сторінці сорок вісім, дістала окуляри з кишені свого фартуха і продовжила читати історію.
Книжка, яку вона тримала в руках, належала перу видатного англійського письменника Даніеля Дефо. Саме ця історія прославила його на віки.
Робінзон Крузо в цей момент саме натрапив на сильний ураган, який продовжував супроводжувати корабель і весь екіпаж на протязі багатьох днів.
Жінка пам'ятала, як читала цю історію вперше, як захоплено вчитувалась в кожне слово. Тоді також була осінь.
Вона, будучи ще зовсім юною, сиділа в парку з відкритою книгою. В той день була сонячна погода, листя починало змінювати свій колір і осипатись. Легкий вітерець обдував її обличчя, а різнокольорове листочки кружляли під ногами. І в цей самий момент її життя змінилось раз і назавжди. В цей момент вона вперше побачила його. Він став першим і єдиним коханням на все життя, чоловіком, батьком її дітей та дідусем онуків. Він став тим особливим, про кого вона думала постійно. Але тоді, він просто йшов в компанії друзів, голосно сміявся і обговорював новини футболу. Дівчина намагалась не звертати увагу на молодих людей, але шум відволік її - вона підняла голову. Погляди зустрілись. Це була лише одна мить, яка змінила їхні долі і життя.
Жінка перечитувала цю книгу не один раз. І кожен раз вона згадувала момент своєї молодості. Напевно, саме через це вона читала її сьогодні.
Вона подивилась на годинник. Вже час. Жінка підвелась і пішла на кухню. Діставши пухке тісто, яке вже було готовим до приготування, вона почала робити пиріжки. Старі руки майстерно виліплювали кожен смаколик, начинкою яких були фрукти і її материнська любов. В кімнаті панував запах кориці, тихенько грала музика, а звук дощу ставав сильнішим. Хоч погода за вікном псувалась, але сьогоднішній день ніщо не зможе зіпсувати.
Закінчивши готувати і помістивши пиріжки у підготовлену заздалегіть плиту, вона прибрала своє робоче місце та повернулась до читання книги.
Букви та слова були знайомими, проте кожного разу історія читалась наче вперше.
Легка посмішка з'явилась на її обличчі, зморшки під очима стали ще глибшими. Очі ж продовжували виражати ласку, тепло і довіру. Так було завжди.
Таймер, у формі маленького кухаря, продзвенів, а отже - пиріжки готові. Запах випічки та прянощів розповсюдився по всій оселі. Чорні очі кота вмить відкрились, а сама тваринка підвелась і пішла за своєю господаркою. Він з цікавістю спостерігав, як гарячі пиріжки переміщались в корзинку, як жінка почала готуватись до зустрічі.
Сьогодні вона побачить їх.
Через декілька хвилин пролунав дзвінок у двері. Жінка заметушилась. Котик з надією та проханням поглянув на господарку. Він знав, що саме зараз відбудеться.
Вона з розумінням поглянула на старого кота.
- Не дивись так. Вони ж люблять тебе.
Обнадійливі слова не заспокоїли тваринку, тому він став поглядом шукати собі схованку, де б він міг перечекати. Марно.
Вхідні двері відчинились.
Прохолода, запах мокрої землі потрапили в цей маленький будинок. А з ним і дзвінкі голоса дітвори.
- Бабусю! - маленький хлопчик кинувся обіймати жінку. А за ним ще четверо діток. Їх сміх заповнив тишу в будинку. Давно ці стіни не чули їхніх голосів. Спокійна атмосфера змінилась грайливою.
Старий кіт, як він того і очікував, опинився в маленьких руках дітвори. Для нього спокою не буде в цей осінній вечір, коли вся сім'я нарешті разом.
Полум'я продовжувало танцювати у пічці...