Тиша охопила самотне дерево.
Під деревом сіла людина,
Закинула думку у темряво,
З життям заговорила:
"Коли перестанеш ти дивувати?
Все я живу, милуюсь всьому
Від обрія до хмар біля хати.
Разом відомо, а таємно. Чому? "
"Химерне питання. Нащо перестати?
Я однакове всім. Дивуйся. Начхай.
Ні одне, ні друге не мені зупиняти.
Все залежить, як бачиш ти сам життя гай."
"Коли перестанеш лякати, скажи?
Примара туги любе тінню лишатись.
Грім так і рве струни душі. "
"Тоді, як ти сам перестанеш лякатись. "
"Хто я життя? Скажи, що ти, доля? "
Тут-мовчки, лише вітер волає.
Комусь вовчий вий, комусь шлях та воля...
Хтось хоче дізнатись те, що не помічає.
Відповідь летіть крізь життя,
Крізь метушні дні її голос не чути.
Чим звертатись на суєтне сміття,
Краше мовчки свою долю збагнути...
Тиша охопила самотне дерево.
Вітер хитує крону казкову.
Комусь тінь зворушлива, комусь-хистке темряво,
А вітер несе з життям розмову.
26.01.2023