Я бродив по яскравим стежинам,
Зрів щасних добродіїв та митців,
І сам через це ставав щасливим.
Ба мимохідь натрапив на скнару,
Що своїм щастям ділитись не хтів,
Бо його в нього один раз вкрали.
Йому трохи байдуже на інших,
Головне, що він кохає себе.
Можливо, це навіть розумніше,
Ба краще, щоб всі щасними були.
Знаю, що, може, журба погребе,
Проте невже не всі ми є людьми?