Безмовний шепіт

Просте

Я чудацьким був із малих літ;
В один момент відкрився світ
По-іншому мені;Я не хотів,
Щоб серед розбитих кораблів
Тонули безпорадно  люди,
Що щастя своє не здобули.
Я пильно дививсь на народ,
Який не бачив тих свобод,
Що дарувала нам природа,
Разом з ними свою вроду.
І потоком нав'язливих дум,
Я зрозумів, в чому наш сум:
Жовтогарячі сяючі листки,
Блакитні погідні танці води;
Тиха,змиваюча  обман злива,
Вітер бешкетний та примхливий;
Новий день, що дає нам надію,
Ніч, що співчутливо розуміє;
І хмари в блакитних небесах
Є потворами в наших очах.
І бачачи кругом лише просте,
Людина зразу ж його обмине.