Якщо у вас є кохані, їх потрібно цінувати й вчасно їм про це казати.
Коли до Чонгука під час перерви між парами підходить знайома компанія волейболістів, які мають з ним дружні відносини через любов до спорту, один з них, ймовірно відбитий на всю голову через невдалу подачу м'яча під час гри, ставить найдурніше питання:
– Слухай, Чон, а що ти в нашому місцевому дивакові знайшов?
Питання насправді звучить легко, не те, що несе в собі якийсь негатив. Але Гук напружується. Йому це вже не подобається, знайоме передчуття збирається знизу живота тугим джгутом. Й ніякий Техьон не дивак. Так, кумедний й місцями незграбний, з дурнуватими друзями, але вже такий рідний й бажаний Бембі. Його, Чонгука, Бембі.
– Ти не подумай нічого, – продовжує Джунхо й сміється. – Це, як кажуть, спортивна цікавість й нічого більше.
Справжнє втілення безтактності й повної відсутності контролю над своїм ротом, який Гук вже охрестив смітником.
– Що ти маєш на увазі? – Чон знаходить в собі сили зберігати спокій.
Він знає, що не можна застосовувати силу й техніку з боксу на справжніх людях, не противників на рингу. Чонгук не дурний, усвідомлює свою перевагу й думає головою, але йому зовсім не подобається дивитися, як якесь підтвердження стереотипу про дурних спортсменів негарно відгукується про його хлопця. Ніби просто пусті слова, але все одно Те, навіть якщо цього не чує, такої характеристики не заслуговує.
– Ну, він же дивний! – з безперечним виглядом висловлюється волейболіст, ніби бовдуру, який не помічає очевидного. Його товариші, трохи більш уважливі, починають переглядатися, помічаючи невдоволення в очах Чона. – Художники взагалі всі повернуті, а цей так особливо... Я якось бачив, що Кім сам з собою розмовляв, пихтів щось під ніс. Справді дивний.
Позаду по закону жанру, з'являється сам Техьон з двома стаканчиками з автомата: один з какао для себе та один з кавою для коханого. Уривки чужого діалогу долітають до нього, змушуючи зупинитися в здивуванні. Поряд з хлопцем йде Чімін, щось весело розповідає й замовкає в той момент, коли власними вухами чує неприємні слова про кращого друга.
– Краще замовкни, – холодно обриває його Гук, разом збиваючи всю пихатість. Обличчя Джунхо витягується в здивуванні.
Господи, цей волейболіст, що, настільки тупий? Чонгук ніяк не зрозуміє.
– Та ти чого, Чонгук, ми ж нічого такого... – намагається загладити ситуацію інший студент, Мінхо, усвідомлюючи, що конфлікт, через кинутого не до речі питання в стінах вищого навчального закладу, їм точно не потрібен.
Але Чонгук не вважає діалог чимось смішним й хоче донести до інших просту істину. Він робить крок вперед, підходячи до язикатого Джунхо ближче, й спокійним тоном видає:
Якщо ти скажеш ще хоча б раз щось подібне про нього, я не побоюся порушити устав про заборону бійки. Зрозумів?
Та, ніби як, сварка, що не встигла спалахнути, повинна бути забутою та похована під завалами з тисячі таких же недомовок між студентами, Чонгук помічає свого хлопця й хоче вже було рушити до нього, але Чімін думає зовсім по іншому. Те, що в нього в голові, часом не здібний розгадати навіть сам Пак.
Так, той самий Пак, що тепер несеться на приголомшеного, по його зовсім не скромній думці, безсоромника з кулаками та криком:
– Ти, пацюк облізлий, щось мекнув про мого ТеТе?
Загалом, бідне плече Джунхо, куди відбивається поставлений удар від мініатюрного з вигляду Чіміна. Техьон-то знає, як боляче друг б'є хуком з правої, голова пам'ятає.
🐻🐻🐻
– Привіт, – поряд з Намджуном неочікувано з'являється Джин, що до цього сказав друзям не чекати його та йти до Чонгука, а він їх наздожене.
Ті над ним, звичайно, посміялися, провели хитрими посмішками, але слухняно пішли.
Ось і правильно, не треба тут усяким заважати зародженню нового кохання.
Джун, що про чужі наполеонівські плани навіть не здогадується й методично намагається добитися від старого автомату появлення його кави, здригається й, побачивши того, хто підійшов, тягне куточки губ в посмішці.
– Привіт, красень.
– Якщо хочеш добитися чогось від цієї розвалюхи, потрібно зробить ось так, – Джин підморгує й прямо своєю витонченою ніжкою б'є по залізному боку автомата.
Той, на здивування Намджуна, одразу ж починає шуміти та приймається робити каву, видаючи при цьому такі звуки, ніби готується злетіти у повітря на рахунок три. Боксер переводить погляд, що виражає невіру та в той самий час вдячність, на співрозмовника.
– Дякую, – посміхається він.
– Та нема за що! – тягне Сокджин. – Я насправді хотів подякувати тобі за те, що відвіз мене додому з клубу...
– Дрібниці, нам потрібно було в один бік, – відмахується Джун, дійсно не бачачи в цьому нічого такого.
– ... й разом запитати ще раз, тепер, коли я тверезий, – закінчує Джин, з лукавою посмішкою дивлячись на повільно тямущого та червонішого боксера.
– Хто п'яним пам'ятає свої розмови... – буркнув в збентеженні той.
– Я! – радісно затверджує Сокджин. – Так що? Покличеш мене на побачення?
Намджун, чесно кажучи, готовий хоч сьогодні втекти з цим чудовим дивом в найближчу кав’ярню, але коридор оголошує голосне Чімінове:
– Я за свого Те тобі руки в дупу запхаю, волейболіст клятий!
Кіми переглядаються й зриваються з місця, забувши про вже готову каву, одиноко залишену в автоматі. Після прибуття перед ними постає дивовижна картина: Мін Юнгі, ще один друг Чонгука, утримує Чіміна зі спини, обійнявши руками, й відтягує від лежачого на підлозі студента.
Враховуючи, що Юнгі також займається боксом й при цьому ледве не розчіплює руки на талії заступника, що брикається, ситуація стає ще цікавішою.
– Відпусти мене! – здригає ногами Пак й, вивернувшись, злісно дивиться на того, хто заважає йому вершити правосуддя. – Я йому все волосся за свого ТеТе...
– Заспокойся вже, герою, – усміхається йому в обличчя незнайомець та посміхається яснами, все ще, притискаючи до своєї грудини.
Друзі Джунхо допомагають йому піднятися й на поспіх разом з ним йдуть з місця подій. Якомога далі від божевільних, які цьому дуже щасливі, насправді. Чонгук проводжає їх тяжким поглядом, обіймаючи свого Бембі за талію.
– Руки свої прибери, – фиркає Чімін й нарешті звільняється від кайданів. Відходить від дивного хлопця, що з'явився після першого синця на плечі образника Техьона, й заявляє другу: – Ну і хлопець в тебе, ТеТе! Потрібно було писок набити цьому мерзотнику, – а це вже Чону.
– Ти й сам чудово впорався, – посміхається Юнгі, уважно оглядаючи буйного Пака з його світлою зачіскою, колір якої змінюється ледве не кожен місяць з першого курсу.
– Чімін, насилля – це погано, – качає головою Техьон.
Він, взагалі, з натури своєї – миротворець та радий, що Гук не поліз у бійку. Його хлопець не дикун в кінці кінцем.
– Дуже погано, – підтверджує, підійшовши з Намджуном, хмурий Джин. – А якби він тебе у відповідь вдарив?
– Я ж за друга! – Чімін виправдовується з невдоволеним обличчям, і складає рука на грудях.
– Проколов би йому колеса, – підтримка з'являється звідки ніхто не очікував.
– Теж мені, людина, що склала екзамен по праву, – лукаво відрізає Чонгук на слова Міна, отримуючи в відповідь закочені очі, мов, зовсім нічого не розуміють ці нудні охоронці порядку.
– Нічого ти не розумієш, – цокає Юнгі.
Пак вирішує одразу ж: наша людина.
🐻🐻🐻
В підсумок вони розходяться. Чімін, Джин та Джун повертаються на пари гризти граніт науки, а вже відмучений Юнгі відправляється додому. Тільки Те та Гук займають місце на підвіконні: що одному, що іншому ще пів години до останньої пари.
Техьон від чогось широко посміхається й цілує Чонгука в лінію щелепи. Ну, тому що куди ще цілувати цього велетня, якщо він виріс в період пубертату?
– Ти чого це? – підозріло цікавиться Чон, не розуміючи, в чому причина такої радості.
Його ж, тонку натуру, ніби як образили. Чи в художників на це свій погляд? Ні-ні, Чонгуку вистачило потрясінь, коли він побачив, що його хлопець чистить мандарин не з "дупці", а з верху, там, звідки гілочка росте.
– Дякую тобі, Гукі, – якось зворушено й ніжно, майже шепоче Те.
Чонгук складає татуйовані руки на законне місце – на талію свого хлопця, й підіймає брову, очікуючи продовження раптової відвертості.
– Знаєш, ти ж з вигляду такий суровий та брутальний, що раніше я б ніколи не подумав, що хтось такий буде йти проти натовпу й зустрічатися з кимось як я. Ще й відверто захищати.
– Бембі...
– Я кожен раз думаю, що більше нікуди, й кожного разу закохуюся в тебе сильніше, – зізнається Кім, утикаючись носом в рідну шию.
– Ти – мій вибір, оленя. І я не дам якимсь дурням думати, ніби вони можуть зачепити тебе.
Гук цілує його в маківку, вдихаючи запах м’ятного шампуню, й радіє тому, що в нього тепер є таке диво.