- Що?
- Е-е нічого, нічого!
- Але ти щось сказав! - не здавалася дівчина.
- Забудь.
- Ну окей. Ось спробуй, я сама його спекла.
- Справді? - він витягнув шматочок яблучного пирога, понюхав його й поглянув на супутницю. - Він точно не отравлений?
- Що?! Звісно, що отравлений! Ти, що не знав, що я страшна маньячка, яка задурманює молодих хлопців, а потім готує з них яблучні пироги і...
- Та зрозумів я, зрозумів. - він підніс шматочок до роту і знову глянув на дівчину. Вона грізно помахала на нього пальцем. - Ех, прощайте. - нарешті Марк відкусив шматок та довго його преминав. Дейза в свою чергу очікувала що він скаже про її витвір. - Це неймовірно!!! - нарешті відповів він. - Тобі потрібно йти на кондитера, ми станемо мільонерами!
- Ми?
- Ну так. Як думаєш: Дейза Райт - гарно звучить?
*Райт - це прізвище Марка*
- Ну нормально. - Її щоки знову налилися рум'янцем.
- Як на мене - ідеально! Так ти станеш моєю дівчиною?
- Е-е. Мені треба подумати.
- Добре я буду чекати. - від цих слів вона відчула невимовне полегшення від того, що їй не потрібно уже відповідати на питання. Вона прилягла на його плече закривши очі, відчуваючи його тепло та чуючи швидкий темп серця.
- То як?
- Що як? - незрозуміла дівчина.
- Ну план проти Кіри дійсний?
- Авжеж.
- Я ще досі не можу повірити в те, що вона справді спроможна на таке.
- Повіриш. - сказавши - це вона ще більше пригорнулась до нього, відчуваючи себе в безпеці.
Ранок. Легенький осінній вітерець пистив їхній нейтральні обличчя, морські хвилі тихо мандрували мокрим піском.
- Тепло. - подумав юнак. - Зараз надворі панує холод. Гострий вітер ріже ранкові хвилі. А тут, у нас - тепло. Ідилія. Цей поганець просто не сміє вриватися до нас. У наш куточок тепла.
Сонце уже почало виходити з-за горизонту, через що море набуло кривавого кольору.
- Ей. Прокидайся. - штурхнув він її.
- Мг. Що?
- Кажу, прокидайся, соня...
- Марк?
- Ні, блін Джеймс Стюарт! Звісно, що Марк. Дивитись, яке море! - дівчина підняла голову й поглянула на криваву пляму природи.
- Ну, клас. Що я ще можу сказати?
- А от я маю, що сказати! - Дейза поглянула на Марка, очікуючи якигось слів. - Це море таке червоне, як моє серце, яке стиснув трепет коли я побачив тебе. Вони дуже схожі: великі, безкраї, привітні. Вони обидва можуть вмістити в собі мою безкраю любов, яка аж виливається з них, бо хоче поділитися нею з тобою. Щоб бути разом. - він закінчив, а Дейза й досі не зводила з нього очей, очікуючи продовження.
- Все?
- Здається, що так.
- Ясно. - на її юному обличчі витанцьовувало сонце сплетене в танці з рум'янцем. Її маленькі веснушки вирішили злитися в танці з промінцями. Одним словом - вона зашарілася. - Ну поезія - це явно не твоє, тому мільонерами нам не стати.
- Що? Чому? Ми мільонерами? Тобто ти згідна стати моєю дівчиною?
- Я ж казала: мені ще треба подумати.
- Добре, я зрозумів. Але чому поезія - це явно не моє?
- Ну... Поезія - це дуже складно. Для цього потрібно мати талант, розвивати його.
- І ти хочеш сказати, що у мене немає таланту?
- Е-е, ні! Авжеж, ні!
- Тоді що?
- Нічого. Забуть, просто забуть. - Марк був трохи засмученим, бо його приплив уяви не був чесно оціненим Дейзою. Та водночас і трохи в замішанні, бо так і не зміг толком зрозуміти слова дівчини. - Слухай.
- Що?
- Ти тільки не ображайся. Насправді твоя "поезія" дуже красива. - тепер веснушки, сонце та рум'янець злилися в дуже запальному танцю. Марк помітив ці зміни й вирішив діяти.
Хлопець повернув її обличчя до себе. Потім ніжно притулився своїми губами до її. Та вона сильно відштовхнула його, від чого він повалився на холодний пісок.
- Що ти робиш?! - скрикнула дівчина.
- А що, не можна?
- Ні не можна! А мене спитати?! - сказавши це, вона махом схопила свій термус та коробочку з крихтами від пирога.
Прибувши в школу Дейза вже й забула про той ранковий випадок з Марком. Зараз вона хотіла, щоб хлопець побачив істинне обличчя суперниці. Вже на першій перерві Кіра з'явилася в назначеному місці де стояла Дейза.
- Мені цікаво тільки одне! - зразу розпочала співачка. - Відколи це Марк, спілкується з такими, як ти?!
- Е-е. Незнаю. Я з ним не спілкуюсь, правда!
- Та невже? Ти думаєш, що я дурна? - цього разу Дейза не хотіла провокувати Кіру на більше, бо її очі вже набули банряного кольору.
- Ні. Я так не вважаю.
- Я цього не помітила! Брешеш прямоо в очі! Я запитую ще раз: відколи це, ти з ним спілкуєшся? Наскільки сильно ви близькі?
- Я з ним не спілкуюся. Він мені ніхто! - враз рижоволоса відчула різький біль в зоні серця. Можливо - це було таке відчуття страху, а можливо й щось інше.
Гучний приглушений сплеск. Після слів Дейзи, Кіра з усьої сили зарядила однокласниці в живіт.
- Чому ти брешеш мені?! Я давала тобі другий шанс, хоча ні! Третій шанс і ти ним знехтувала, ти перша кого я вирішила помилувати та напрасно!
В той час, як Кіра провадила свою промову Дейза лежачи на землі хапала ротом повітря, неначе риба яку викинуло на берег.
- Чуєш? Я з тобою розмовляю, хвойдо! - Кіра знову занесла руку над головою потерпілої, для нанесення другого удару. Враз звідкись вигулькнув хлопець і схопивши її за руку відкинув у бік. Дейза уже не бачила свого рятівника, бо їй було не до цього. Вона намагалася не втратити свідомість, оскільки повітря в її легенях явно було замало. Та в неї не вийшло запобігти цій події.
Прокинувшись від недовготривалого сну, Дейза побачила біля себе високу жіночку в білому халаті. Це була місіс Марта - шкільна медсестра.
- Ну як ти, розумнице?
- Дякую. Все добре. Мені вже краще.
- Звісно, що краще! Я, що просто так клопоталася біля тебе? - Марта не була дружелюбною. Вона скоріш за все була зла та ненавиділа бідняків.
- Та ні.
- Тоді можеш йти на уроки. Бувай.
- Добре, дякую. Бувайте.
Насправді вона не почувала себе настільки добре, щоб повернутися до уроків, тому вирішила кінець навчального дня прогуляти. Прийшовши до дому дівчина побачила маму. Вона лежала розпростершись на підлозі. Спробувавши розбудти маму від дивного сну, у дівчини нічого не вийшло, тому вона визвала швидку допомогу. Лілі забрали, а Дейза залишилась сама в дома.
Знову теплий, осінній вітерець. Дейза прийшла на обрив першою й очікувала там хлопця. Через деякий час, вона почула позаду себе якийсь шум. "Напевно - це Марк" - подумала вона. Та в наступні п'ять хвилин ніхто не підійшов до неї, не сказав "привіт". Повернувшись в той бік вона побачила Марка, який сидів за метр від неї.
- Привіт. - Дейза присіла біля хлопця.
- Ага.
- Як справи?
- Норм.
- Щось сталося? - хлопець хвилинку подумав: відповідати йому чи ні.
- Та ні. Норм.
- Ну добре. Просто мені здалося, що ти на мене чомусь образився.
- Ну хіба, що трохи.
- Що? Чому?
- Ну ти напевно знаєш, що тоді коли відбувся цей інцидент з Кірою, то я був там. А отже, я чув вашу розмову. - він трохи подумав чи продовжувати цей діалог, чи ні. І все таки продовжив. - Тоді, коли Кіра спитала, які в нас з тобою відносини, то ти відповіла, що я для тебе ніхто!
- Ну так, але я це просто так сказала. Тільки, щоб вона відстала.
- Ну і як? Відстала?
- Ні. - пригнічено відповіла дівчина, похнюпивши ніс.
- Отже для тебе ці слова не були серйозними? Так?
- Ну так.
- Фух, зрозуміло. Аж легше на душі стало.
- А ти, що думав, що - це якось зв'язано із нашим ранковим... - вона заткнулася просто на півслові, згадуючи ранковий поцілунок, якого так і не сталося. - Ну, та ранкова ситуація, я маю на увазі.
- Та добре, добре. Я зрозумів.
Вони ще поспілкувалися деякий час, сидячи під ранковим небом. Сонце вже повністю сіло, а кривава пляма природи - пропала. І вони зрозуміли, що пора розходитися. Нажаль канікули закінчилися і навчання продовжується.
В школі впринципі нічого не змінилося. Єдине, так це те, що Марк припинив спілкування з Кірою та її шайкою. Сама ж співачка не раз кидала на Дейзу грізні погляди. Та це були лиш погляди. Так пройшли декілька місяців навчального року: уроки, грізна Кіра, знову уроки, перерви, дім, д/з, прогулянка з Марком. Хоча, якщо на правду, то згодом хлопець почала забувати, той інцидент з співачкою. І навіть почав знову спілкуватися з нею.
Зима. Останній місяць цього року - грудень. Грудень - це місяць кінця старого! Старого кінця - нового початку; старих пройграшів - нових перемог; старої дружби - нових знайомств. Грудень, як портал між кінцем та початком і нагадуванням, що скоро кінець семестру, і саме час здавати всі свої навчальні "борги". Також в цей час є одне з найграндіоз- ніших свят в цій школі - балмаскарад.
Дейза зовсім не мала бажання туди йти, впринципі як і кожен минулий рік. Та, як сказав Марк "Саме час на зміни. І цього разу, ти йдеш зі мною". Так - Марк запросив Дейзу на цей, так званий бал.Спершу вона хотіла відмовитись від цього, та згодом передумала.
Якось до Дейзи подзвонив невідомий номер. Згодом виявилося, що це Карл. Друг тата Лейли (Ліама). Він сказав, що якщо Дейза не проти, то він може завести їй деякий одяг її подруги. Знаючи свій гардероб і майбутнє свято, яке вже сиділо на носі, погойдуючи ніжками, вона погодилась. Через деякий час великі пакети, напхані дрантям, уже стояли у її кімнаті. Розглядаючи їхній вміст, вона знайшла там, те саме чорне плаття, яке вони разом вибирали, не уявляючи, що їх чекає завтра. Там було багато різних речей, які ще навіть зберегли аромат Лейли. Згадуючи різні моменти з їхнього життя, її очі наповнились слізьми. На свято, Дейза вирішила одягнути, якраз те чорне плаття. На ній воно виглядало не гірше ніж на подрузі. Її талія та інші частини тіла прекрасно підходили під це плаття. Великих, масивних, чорних туфлів у неї не було. Тому вона вирішила щось собі підкупити за гроші, які дала їй Лейла.
Знаходячись в якомусь магазині, дівчині приглянулись елегантні чорні туфлі на високому каблуку. Ходити на них вона не вміла, але ці туфлі її немов причарували, тому вона всеж їх купила. Прийшовши додому, першим ділом дівчина вирішила одягнути їх та спробувати походити. Ну стояти на ногах вона могла, ходити теж, але це виглядало дуже вульгарно. Нарешті вона змогла на них походжати. Завдяки різним відео з You Tube, дівчина змогла не просто рівно походжати по дому, а й зачаровувати своєю модельною ходою хатніх мешканців: павуків, жуків, комах.
Коли нарешті настав цей день, Дейза одягла вже свою чорну сукню з туфлями та модельною ходою пішла до школи. По правді кажучи вони були жахливо-незручними, але по ній - це не було помітно. Марк коли побачив її в такому образі не зміг скрити свого здивування, хоч як він намагався. Зазвичай Дейза носить простий поношений одяг, який зазвичай на неї завеликий. Через це, ніхто й ніколи не бачив її неймовірної фігури.
Чорне коротке плаття, повністю обіймало її. Лопатки ззаду були повністю відкритими. Декольте було досить глибоким для того, щоб побачити її пишний бюст, а її елегантні ключиці тільки доповнювали образ. Лілі обожнювала різні прикраси і мала їх дуже багато. Вона називала їх своєю колекцією. Дейза вирішила, що нічого страшного не станеться, якщо вона позичить у мами декілька.
Легке намисто усіяне маленькими, однаковими, декоративними камінцями виблискувало при кожному попаданню сонячного проміння на нього.
♡♡♡♡♡♡♡♡♡♡♡♡♡♡♡♡♡♡♡♡♡♡♡♡♡
♡♡♡♡♡♡♡♡♡♡♡♡♡♡♡♡♡♡♡♡♡♡♡♡♡
Такі ж сережки, які немов водоспад спадали в низ трьома "струмками".
Уроків сьогодні не було, тільки свято. Спершу веселились молодші й середні класи (1-8 класи), а потім вже старші (9-12 класи). У цій школі є така традиція, що кожен випускник повинен розказати, що він зрозумів за всі ці роки пробування у школі і що хотів би зробити, кому подякувати і так далі. Згодом на сцену вийшов Марк, він як і всі розповідав, щось про шкільне життя, дякував вчителям та говорив, що дуже буде сумувати за ними. Потім він перервав свою нудну й наперед написану промову.
- Та найбільше я буду сумувати за однією людиною, яка зараз теж, разом з вами знаходиться в цьому залі. - він затих, очікуючи, щоб "та людина" вийшла на сцену. Після декількох хвилин піднялась Кіра. Вона з широкою усмішкою попрямувала до хлопця. - Прошу на сцену, Дейзу Моріс! - Кіра, яка стояла вже майже на сцені вилупила свої очиська, неначе хтось проколов їй ребра.
Сама ж Дейза не дуже хотіла попадатися комусь на очі. Тому зі свого місця не вставала, аж доки хтось не почав штурхати її в плече. Повернувши голову вона побачила Нору, яка щиро посміхалась і підкліпувала їй одним оком. Все ж дівчина глибоко вдихнула і попрямувала на сцену. Кіра дивлячись на це все, поступово набувала пурпурового кольору. В залі в мить почалася катавасія. Хтось підсвистував, хтось кричав "гірко", хтось просто спостерігав з відкритим аж до підлоги ротом. Одним словом - підливали масла в вогонь.
Коли Дейза все ж вийшла на сцену, Марк легенько постукав по мікрофоні для того, щоб привернути увагу. Враз всі затихли очікуючи якигось дій.
- Як я вже сказав, найбільше я буду сумувати за цією дівчиною - Дейзою Моріс. І якщо Я не зможу зробити так, щоб вона на вічно була зі мною, то я навіки буду нещасним. Тому: Дейзо, стань моєю дівчиною! - останні слова ніхто з присутніх в залі не почув. Кіра вискочила на сцену, та як скажений пес вирвала у Марка з рук мікрофон й кинула додолу. Пронизливий звук заполонив кожну частинку цього приміщення. Через це, усі щільно притулили свої руки до вух, щоб у них не луснули барабанні перетинки.
Кіра була дуже сильно розлючена. Її сірі очі почали ставати червоними. Вони реально налилися кров'ю. Саму її ж нереально телепало, чи то від гніву, чи від ревнощів, чи то від потоків сліз, які спадали по її обличчі, а може від всього разом.
Закінчилось все тим, що Кіру відвели до медсестри, а Дейза з Марком вирішили десь прогулятися.
- Марк, скажи будь ласка, що це тільки що було?
- Ти що не зрозуміла, чи просто смієшся з мене?
- Ну в мене є деякі догадки, але мені соромно їх озвучувати.
- Я вирішив запропонувати тобі стати моєю дівчиною на людях для того, щоб ти точно не змогла відмовити мені.
- Це не було розумним рішенням.
- Чому?
- Для чого тобі я? Навколо ж є багато дівчат, кращих за мене! Зрозумій - це! Я знищу всю твою репутацію.
- Дейзо, зачекай. Припини говорити ці погані слова! Мені начхати на свою репутацію, мені начхати, що подумають про мене інші. Зрозумій - я хочу бути з тобою не дивлячись ні на, що! - сказав він дивлячись в її очі, які відзеркалювали зимове небо і перший танець сніжинок. - Я люблю тебе!💙💛
2292 слів