Уроки пройшли гладко, викладачі чудові. Час від часу летіли смішки в нашу сторону, але нічого такого. Можливо це через те, що я не можу ще добре говорити англійською і трапляються косяки. Також виявилось, що Джунсо і Юкі вільно розмовляють англійською. А ще вони такі.. наче трохи відсторонені.
Прийшла моя улюблена пора - обід. Я вже їла в місцевій їдальні до навчання, але вона тоді працювала дуже обмежено. Зараз же відкритий пишний зал, де зібрались учні всіх класів. Вибір їжі величезний, я не встигаю все прочитати і визначитись з вибором, черга наближається, чорт!
‒ Шніцель, пюрешку, салат, оцей салат і оцей салат, оцю дивну штуку, грінку, булочку, какао...
Ми сіли за столик. Ех, смакота. Як би то не перетворитись в "жирну мишку" до кінця навчання з таким то меню. Мій погляд мимоволі зупинився на Нормані, який набрав в два рази менше їжі ніж я і зараз розгублено шукав очима вільний столик, повільно крокуючи кудись в нашу сторону.
"Ну як не з'їм, то понадкушую!" проголосила я свій бойовий клич і почала свою трапезу.
*Хлюп!*
Що це? Ммм.. схоже на молочний коктейль.
Думки в моїй голові "думали" одночасно і про смак коктейлю, і про те, чому я такий не замовила собі, чи випереться це з моєї єдиної нормальної кофти, де помити волосся, Норман сам упав чи йому "помогли"...
Роздався голосний регіт через один столик навпроти ‒ Альфа-4. Точно вони.
Норман розплакався і просив вибачення, та я його не слухала, мене хвилювало інше. Якщо я нічого з цим не зроблю, то далі буде тільки гірше. Але що мені зробити?
Не так добре наїлась, як хотілося б. Та й коли в тебе на голові молоко якось не до їжі вже. Що ж, занесу посуд і знайду де змити це з себе.
Ой, яка ж я роззява...
Перечепилась за власну ногу, це треба ж. Майже як Норман хвилину тому і на тому ж місці.
Моя незаконно недоїдена їжа здійнялась в повітря. Шніцель прилетів Еріку прямо в обличчя. Решта салатів ковровим бомбардуванням пройшлись по всій групі Альфа. Вам ще пощастило, що я випила своє какао.
‒ Ах ти шлюха! ‒ зірвався Ерік.
‒ Ти йобнута? ‒ заволала Лора.
‒ Вибачте, я наче перечипилась за щось...
Тільки погляньте на мене ‒ сама невинність.
Жертва нещасного збігу обставин.
Злий геній в мені ледь не видав посмішку, та я втрималась видавши натомість найнещасніше обличчя, яке тільки могла видати. Де мій Оскар?
Інцидент привернув увагу всієї їдальні. Помітивши це Альфа швидко заспокоїлась. Ситуація з Норманом зіграла з ними злий жарт - все виглядало так, наче це була чергова підніжка з моментальною кармою.
Місію виконано, от тільки чи дійде до них цей урок? Вони могли подумати, що я і справді випадково впала. Ага, і так влучно поцілила їжею. Сама не знаю як у мене так ідеально все получилось.
Пора зробити щось з тим молоком на голові. І не зустрітись з Альфою в одному туалеті.
З цими думками я погнала в коридор.
__________________
*Пуф!*
Це було зіткнення. Я тримала рукою волосся, щоб не розмазувати те прокляте молоко по обличчю і не помітила як врізалась в когось відразу за поворотом. До слова, зіткнення було доволі м'яким, але я таки впала і опинилась на підлозі. Другий учасник нашого маленького ДТП був вищим і важчим за мене, тож опинився прямо наді мною. Так, ця типова незручна ситуація, коли над героїнею нависає головний герой і...
"Оу май" ‒ це було перше, що пронеслось в голові.
Буфера. Наді мною нависли величезні округлі форми, на яких просвічувались крізь майку рожеві соски.
Хвилі довгого рудого волосся, великі пухкі губи, ледь помітне ластовиння на обличчі. І цей приємний запах..
Взагалі я не по дівчатах. Але..
Трахни мене, будь-ласка.
🍓🔞 Версія без цензури тут: