Батьківщина Вампірів

Повсякденні будні

Ранок видався напрочуд легким. Я сіла на диван. Включила в телевізор. В двері постукали.

Спочатку я його не впізнала, але коли прижмурилась то побачила Пітера.

- Привіт.

- Привіт. Пам'ятаєш мене?

- Звичайно. ПІТЕР!

- Я радий. Казав же, що зустрінемся. - Він усміхнувся на всі 32 зуба.

- Проходь. Чого прийшов? -

- Запросити тебе на дружню прогулянку.

- Що?

Хвилина паузи. Він стояв біля мене і ми дивились один одному в очі.

- А знаєш... я непроти.

- Чудненько. Ти готова?

- Та, куди йдемо?

- Йдемо в кафе.

- Гаразд

- Ти була там?

- Ніііі.

- Пора це виправити!

Ми сіли за столик біля вікна. Я замовила Латте і чізкейк, Пітер - американо з молоком. Ми сиділи мовчки, чекаючи замовлення, ніхто не приривал мовчання.

- А, яке у тебе прізвище?

- Хокс, але за документами я Флекс.

- Ти син Маркуса?

- Прийомний, він усиновити мене, коли батьки відмовилися від мене через хворобу вже дуже давно

- Вибач ...

- Так нічого. Я вже давно викинув їх з голови.

- А скільки вам років?

- Мені 24, а Маркусу - 36.

- А тобі?

- 22.

- Всього лиш!

- Ти переживаєш.

- Це все так дивно і похоже більше на побачення. - Він засміявся.

- І правда. Та ти мені цікава лише як друг. В мене вже є дівчина.

- І, як же її звати?

- Ханна.

- Рада за тебе.

- А ти? Є пара, чи може шанувальники?

- Ні мене таке не цікавить.

- Може просто ти ще не зустріла того самого? Або зустріла, але ніхто з вас не побачив один одного.

- Хто знає! - Я розвела руки в різні сторони.

Зовсім скоро стемніло і Пітер погодився провести мене додому.

- До завтра.

- Звичайно. Дякую за компанію!

- І тобі теж. - Він підійшлв ближче і обняв мене. Чого - чого, а такого я не очікувала.

Пройшовши до себе в кімнату я дістала телефон. Одне повідомлення від невідомого.

- Завтра на роботі, 14:00. Будь - які запитання.

(Добавити контакт Маркус)