Механічне серце

Химера

Що ж, залізо прийняло його досить байдуже. Та й хлопця це теж не дуже хвилювало, він шукав лише щось або когось, щоб допомогти раненому птахові. Мелхіор уже пройшов пристойний відрізок шляху, але досі не побачив нікого - лише чув далекий приглушений стук молота по залізу, та хоч би як він не йшов на той звук, він не міг достеменно зрозуміти, чи в правильний бік прямує. Цей гуркіт відбивався від залізних, а подеколи й бетонних стін і ставав усе ближим і ближчим. Це хоч трохи його тішило і хлопець почав іти швидше. Попереду показалася галявина з маленьким акуратним недобудованим будиночком і чоловіка поряд з ним, що оббивав його стіни новими шматами заліза. Він поглянув на хлопця і в його погляді водночас з'єдналися і жаль, і здивування, і якась холодна скляна байдужість, мов це було лише частиною його буденності. Все ж він полишив свою роботу і наблизився до Мелхіора, якому, здається, потрібна була допомога.

- Боже милостивий, хлопче, що ти робиш тут цієї пори? Усі ж мають бути...

- Йому потрібна допомога, - Мелхіор м'яко перебив потік його незрозумілих дорікань.

Чоловік запитально поглянув на те,що все ще дихало здіймаючи груди в руках хлопця і через мить зник у темній пащі будинку.

- Ось, яка не яка, а тканина. - Він взяв птаха в свої руки і обережно поклав його на стіл, поряд з з купою дрібних незрозумілих інструментів. Чоловік узяв шматок якогось дроту і перемотав крильце птаха цупкою тканиною. - Ось так. Відверто кажучи, давно я не бачив тут птахів, а точніше ніколи. Але як ти... не лишився сили?

- Тобто?

- Всі, хто коли-небудь сюди потрапляли, позбавлялися її відразу. Це досить дивно. Ох, так, бачу тобі й так не солодко. Ось, присядь. - Незнайомець жестом припросив гостя присісти. - Моє ім'я - Фабус.

- Я,- хлопець чомусь задумався. - Я Мелхіор.

- Гм, досить рідкісне ім'я. Та десь я його таки чув. Думаю, ти хочеш побільше дізнатися про це місце, хоча вже вже й мав нагоду особисто з ним познайомитися. Гха-гха, - його сміх чимось нагадував той самий стук молота з залізом.
- Так, та воно здалося мені не дуже гостинним.
- Я розповім тобі усе, що потрібно, але перед тим пообіцяй мені одне, - Фабус запитально глянув на хлопця.
- Я слухаю.
- Ніколи не злись на це місце і навіть не думай його ненавидіти. Це все, про що я тебе попрошу.