Ху*огер.

1

Кажуть, шо порєдна гуцулка мусить голову носити так, гейби в неї корона на маківці. А в пазусі має мати часничину. І червону шворку на білій працьовитій рученьці також мусит мати, аби-сте не наврочили. А я гуцулка хоч і гонорова, але не чистокровна, того на руці ношу фітнестрекер, в пазусі - ружні парфуми, а корону постійно забуваю дома, бо вона на голову тисне і думати заважає.
⠀
Наміксувалось в мені крові української і не тілько, є тут і троха львівського паньства, і козаків з Чигирина сипнуло, і польська шляхта мала місце, і гуцули праведні. І, певно, ще якісь монголи краєм пробігали, на що натякає троха східний розріз очей і кочовий характер.
⠀
Але глибина залягання коріння сімейного дерева ніц не годна зробити з тим, шо буває з кожним з нас пару раз в місяць. Знаєте, ото є такі ранки, коли прокидаєшся, і кіко разів зимною водою не вмивайся, кіко разів гребенем по голові не шкреби і одяг не підбирай - всерівно, нині ти виглядатимеш, як кабачок. Троха підпсутий, але наче ше живий кабачок.
⠀
Можна намагатись замацькати писок косметикою, вбрати на голову шапку, а на грішне тіло якийсь пацаватий балахон - але ніц то не поможе, всерівно будеш неакуратно перекочуватись, відчуваючи в собі всю кабачковість цего світу. А кабачки я терпіти ненавиджу, ше з садочка, разом з смаженими сухими сирниками і манкою з грудочками, які доблесна нянечка заставляла мене їсти, під страхом невидачі мені компоту.
⠀
З неїстівною їжею я боролась шляхом скидання останньої в шухлядку під сусідською партою, а з кабачковістю - просто зціпивши зуби і намаганням перетерпіти. Так було і нині. Вмилася, причесалася, натягнула на себе маринарку, і бочком попензлювала в місто справи справувати. А коли верталась - здибала сусідку, яка натякнула зайти в хату і перевірити капюшон.
⠀
Зайшла. Перевірила. Як гадаєте, червоні труси, які я гордо цілий день носила  за плечима в капюшоні годні врятувати кабачечка від наврочення?