Генріх Гайне Книга пісень

Страждання юності. Романси

Ніжно й тихо розмовляють.

І кружляють, наче хвилі,
В залі пишно вбрані гості,
І гуркочуть барабани,
І співають ясно сурми.

"Чом, скажи, кохана пані,
Ти вдивляєшся так пильно
У куток найдальший зали?" —
Рицар вражено питає.

"А хіба ти там не бачиш
В чорному плащі людину?"
Усміхнувсь привітно рицар:
"Ні, то тільки тінь, та й годі!"

Тінь зближається, і це вже
В чорному плащі людина —
Донна Клара упізнала
Й привіталась до Раміро.

Танці вже розпочалися,
Весело кружляють пари
В дивних диких колах вальса —
Аж гуде й двигтить підлота.

"Радо я з тобою буду
Танцювати, дон Раміро,
Та навіщо ти сьогодні
В чорний плащ цей одягнувся?"

Гострим поглядом красуню
Споглядає дон Раміро,
Обнімає й каже хмуро:
"Я прийшов з твого наказу!"
І вони в шалещм танці
У юрбі пливуть барвистій,
І гуркочуть барабани,
І співають ясно сурми.
"Ти, мов сніг, з обличчя білий!" —
Тихо й лячно каже Клара.
"Я прийшов з твого наказу!" —
Відмовляє дон Раміро.
І палають в залі свічі
Над барвистою юрбою"
І гуркочуть барабани,
І співають ясно сурми.

"Руки в тебе — наче кригаЬ —
Клара з острахом) шепоче.
"Я прийшов з твого наказу".
Пруд несе їх далі й далі.

"Годі! Годі! Дон Р а міро!
Смертний дух — твоє дихання!"
Знов звучать слова похмурі:
"Я прийшов з твого наказу!"

Розпеклась, димить підлога,
І співає, й плаче скрипка,—
Мов. мереживо чаклунське.
Все поплуталося ,в залі.

"Годі! Годі! Дон Раміро!" —
Стогін в натовпі зачувся.
Дон Раміро знову каже:
"Я прийшов з твого наказу!"

"Тож покинь мене, на бога!" —
Клара голосно гукає.
Тільки з уст її це слово
Пролунало — зник Раміро.
Клара змовкла — смерть в обличчі,
Похолола, наче раптом
В непритомності і млості
В царство темряви упала.
Розійшовсь туман поволі,
Підвела вона повіки,
Та тепер від здивування
Трохи знов їх не склепила.
Від початку танців Клара
Не рушала з свого місця;
Нахиляється до неї
І питає дон Фернандо:
"Чом ти зблідла, чом у тебе
Потемніли раптом очі?"
"А, Раміро?" — мовить Клара
И перелякано змовкає.
Пролягли суворі зморшки
На чолі у молодого:
"Не зважай на вість криваву —
Дон Раміро вмер сьогодні".

ВІДПЛИТТЯ
Один під щоглою стою,
Гудуть вали прибою.
Прощай, вітчизної Назавжди
Прощаюсь я з тобою.
Відходить в море корабель
Далеко — на край світу.
Дивлюсь на вікна — ні тебе,
Кохана, ні привіту.
Пролийтесь, сльози, щоб мені
Ясні відкрились далі.
О хворе серце, не порвись
Од суму і печалі.
СПІВАЧЦІ,
ЯКА ПРОСПІВАЛА
СТАРОВИННИЙ РОМАНС

Пригадую, як, повну чару,
її побачив на кону!
О, як той голос плаче, кличе,—
Я весь — тремтіння таємниче,
В рясних сльозах моє обличчя,
І що зо мною — не збагну.
Немов вернулося дитинство,
Усе мені здається сном:
На стіл лягають світла плями,
В кімнаті затишній, у мами,
Сиджу над давніми казками,
І ніч, і вітер за вікном.
Зненацька оживає казка,
Вона не знає перепон:
Роланд січеться в Ронсевалі,
Бряжчать мечі ясної сталі,
З ним поруч рицарі бувалі
И, на жаль, негідник Ганелон.
Він підло зраджує Роланда.
Роланд в крові... Мов дальній грім,
Заледве ріг його лунає,
Запізно Карл сигнал вчуває,
І рицар в полі помирає —
І сон мій гасне разам з ним.
У захваті всі підвелися,—
А сон мій, де подівся він?
Уже легенда відлунала,
Вирує оплесками зала,—
Співачка серед того шалу
В низький схиляється уклін.

ПІСНЯ ПРО ДУКАТИ
Золоті мої дукати,
Де я маю вас шукати?
Чи між золотавих рибок,
Що в струмку під сонцем грають,
Випливають і пірнають?
Чи між золотавих квітів,
Що у лузі під горою
Мріють, всипані росою?
Чи між золотавих птахів,
Що шугають в білім світі
Там, вгорі, в ясній блакиті?
Чи між злотними зірками,
Що сміються в хороводі
Кожну ніч на небозводі?
Ох, мої дзвінкі дукати,
Ви не в хвилях, не в струмках,
Не в лугах, росою вмиті,
Не шугаєте в блакиті,
Не в ясних ви небесах —
Мій лихвар вас, мов на гріх,
Гріє в пазурах своїх!

РОЗМОВА
В ПАДЕРБОРНСЬКОМУ ЛУЗІ
"Чи ти чуєш відгук пісні,
Контрабаса й скрипки звуки?
То красуні в колі тіснім
Линуть, взявшися за руки".
"Де, скажи-но, ті музики?
Ти в оману впав неначе...
Чую поросячі крики,
Чую рохкання свиняче".
"Чуєш, ріг сурмить завзято?
То стрілець в гаю гуляє.
В травах бавляться ягнята,
Пастушок на флейті грає".
"То не флейта, друже, в полі,
Ані ріг на полонині.
Свинопас іде ІЮВОЛІ;
І жене додому свині".
"Чуєш, пісня забриніла
Ніби хор в красі небесній?
Ангеляток плещуть крила
Славу пісні тій чудесній".
"Ах, твій хор під небесами
І його чарівні співи,—
Пастушата, що з піснями
Гусенят женуть крикливих".
"Чуєш, дальній дзвін лунає
Так велично, так чудово?
Люд побожний поспішає
Слухати господнє слово".
"То не дзвін пливе над нами,
Придивись — бики й корови
Лунко брязкають дзвінками,
У хліви йдучи з діброви".
"Гляньї Хустина має біла
У вечірньому просторі.
То мене чекає мила,
З ніжною журбою в зорі".
"Я, мій друже, бачу просто
Вбогу жінку, бідну Лізу,
Що, спираючись на костур,
Через луг бреде до лісу".
"З фантазера в цьому герці,
Бачу, ти глузуєш, друже.
А чи й те, що маю в серці,
Теж ти висмієш байдуже?"