Дім-привид

Частина 5

Джейн різко відкрила двері і побачила перед собою...Ні не прості полиці шафи,а залізничну станцію,від якої щойно відійшов поїзд.
Станція виглядала красиво,не було сміття,всюди було тихо і пусто,але Джейн замітила дівчину років 25-30,яка сиділа на лавці і посиливши голову вниз,плакала.По її щокам текли сльози.
Вона була гарно одягнута,в вишукане плаття,яке носили ,напевно,ще років 100 тому.Було таке відчуття,що Джейн потрапила в минуле,ніби пройшла крізь шафу і потрапила в своєрідну Нарнію,але тут не було лісу і загадкових створінь,лише тиша на вокзалі і засмучені дівчина.
Біля неї стояли валізи і скоріш за все вона збиралася кудись їхати,але щось цьому завадило.
Джейн попрямувала до неї і поки вона йшла до цієї загадкової особи,вона замітила на колії велику пляму крові,ніби хтось кинувся під поїзд,там ще залишилися частинки одягу і напевно кісточок.
"Надіюсь це не те,що я думаю"-подумала Джейн і їй стало трохи моторошно від цих думок.
Вона вже підійшла до незнайомки і та побачивши Джейн,підняла голову і подивилася на неї своїми мокрими,сповненими жалю голубими очима,по її щоках ще досі текли сльози,а сама вона була дуже здивована.
-Я...я...я думала ,що мене вже ніхто не побачить...о Боже...допоможіть мені...Я вас благаю...ви єдина...єдина,хто може...
-Почекайте,заждіть,-сказала Джейн,-Як вас звати?Для початку...
-Я Анна,Анна Бенет.
-Що у вас сталося?
-Я...я...Все було так несподівано.Ми були такі щасливі!Я не вірю в це!,-і Анна знову почала плакати.
Джейн сиділа біля неї і навіть не знала,що сказати,бо людей,відверто,заспокоювати не вміла.
-Ми з моїм нареченим Дженсоном мали їхати у Париж і наш поїзд ось ось мав приїхати.Дженсон був такий,радий...ми були такі щасливі,що він не міг стримати своєї радості,він підійшов занадто близько до колії і впав у них,він майже вибрпвся...але...але...тут з'явився поїзд і його...о ні!,-вона знаходилась ще більше плакати.
-Заспокойтеся,все буде добре...Я вам допоможу...,-Джейн продовжувала заспокоювати бідну дівчину,хоча й сама не знала,що робити і чому вона тут.
Джейн вирішила краще оглянути місцевість і рушила далі.
На вокзалі було тихо,ні душі,але на одній з лавок лежали чиїсь речі і папка,в якій ,напено,кладуть документи.
Дівчина взяла цю річ в руки.Папка була виготовлена з дорогого паперу,як для цих часів,темно червоного кольору з емблемою і написом"Лікарня професора Мідлентона для душевнохворих людей".
"Хмм...Що ця річ тут забула"-подумала Джейн.Вона відкрила папку і побачила...