H-347

Початок

Ніколи не відомо коли звичайний день отримає статус "доленосного". Звісно не вийде очікувати таких подій, як наприклад коли весь навчальний заклад у пориві невідомої причини впаде непритомно на моїх очах. Я про це дізнався не зразу. Спочатку я побачив тих, хто були у моєму класі. Галас за декілька секунд змінився тишою. Всі просто не квапливо впали з інтервалом у декілька секунд. Змішані почуття якогось розіграшу та абсолютно чистого розуміння, що тут точно щось не так це найменша проблема. Ти навіть не розумієш, що відбулось. Квапливо перевіривши пульс найближчого однокласника холодок пробіг по спині. Пульсу не було відчутно, а тіло швидко втрачало тепло. Вибігши з класу я побачив, що всіх людей у межах школи спідкала та ж сама доля, окрім мене.

Не розуміючи, що відбувається я метався поміж кімнат у пошуках хоч одної живої людини. Страх і паніка ледве контролювались, хоча навряд щось загрожувало моєму життю, але на мої вигуки відповіді не чуло. Тиша повстала у всій будівлі, що було дуже незвичним явищем. Не розуміючи нічого, загублений серед здогадок і думок я вийшов назовні, де вже мене чекали. Купа людей у біологічних костюмах та бронетранспортери. У гучномовець мені сказали зайти у відкритий шлюз одного з них і я мовчки, нічого не думаючи чи питаючи зайшов у нього, після чого люк зачинився. У темряві та герметизації я відчував дистильоване повітря, очищене від найменших домішок.

Ми їхали близько 10 годин у сумі. Я не бачив, що було за межами, проте відчував, що ми частину шляху пролетіли літаком, а отже відстань подолана доволі велика. Коли ми приїхали і відкрився люк я бачив лише гладкі стіни з голографічними вказівками шляху. Слідуючи за ними вздовх трьох коридорів я зайшов у світлу кімнату яка потім зачинилась. Я все ще не розумів, що відбулось. У кімнаті був термінал доступу до мережі, ліжко і стіл зі стільцями. На столі я побачив паперовий записник, що було доволі незвично. Вся кімната мала високотехнологічні пристрої, але щоб робити записи тут є цей записник. Доволі цікаво, я навіть не згадаю коли востаннє бачив подібне.  Хоча в той момент мене це хвилювало найменше. Я був втомлений купою подій, не усвідомлюючи, що відбувається взагалі навколо мене, проте я точно знав, це буде дуже велика купа проблем.

Від перенапруження сон прийшов швидко. Прокинувшись від повідомлення на дисплеї терміналу я хутко підскочив аби дізнатись, що там. Відкривши його я побачив людину, яка точно має знаходитись десь в межах цієї будівлі. Він озвучив повідомлення наступного змісту:

"Мені прикро тобі повідомляти, але у межах міста де ти жив сталася жахлива біологічна катастрофа. Майже все місто загинуло за лічені години від поширення невідомого вірусу, що здатен вбивати людину за декілька хвилин та з дуже сильним механізмом розповсюдження. Нам вдалося звісно локалізувати подальше поширення і не допустити непомірних втрат. Дуже дивно є факт, що у зоні де не було жодної живої людини у радіусі кілометру ми знайшли тебе. Ти єдиний, хто вижив і скоріше за все єдиний, хто має імунітет до цієї страшної хвороби. Ти нам необхідний, аби знайти ліки від вірусу та повернути тебе до соціуму. Нам відомо все про тебе і ми знаємо, що ти один з найбільш придатних учнів, що жив у місті, тому надіємось на твоє розуміння і співпрацю у нашій спільній проблемі. До речі, поки ти знаходишся тут, тобі буде присвоєно номер h347 або GIVT. Доволі символічно звучить, проте це лише абревіація. У будь якому випадку ти маєш доступ до мережі в режимі спостерігача та дізнаватись всю останню інформацію стосовно всього, що тебе цікавить. Основні маніпуляції будуть проводити роботи, проте ти можеш спілкуватись з персоналом через термінал, якщо буде така необхідність."