Я напишу книгу,в якій
Ти до мене обов'язково повернешся.
Я закриваю очі,намагаюсь не згадувати і знову бачу тебе.
В інших бачу тебе.
Мені до біса тебе не вистачає...
До душі душою можна торкатись ніжніше ,ніж руками. Дозволь я намалюю тебе. Ні, не твоє обличчя,а твою маленьку душу. Мабуть,не вистачить фарб у цьому світі, художники ще не віднайшли тих законів змішування фарб ,якими б я правильно і так точно відобразила твою душу. Якщо б я навіть спробувала відтворити ,мене ,мабуть,засудили за порушення законів гармонії та кольору. За таке не судять... Але запевнюю, мене б засудили. Ну і не хай. Мені все рівно. Я не бачила твоїх очей більше року. Надіюсь, вони не змінили кольору. Чула ,що очі мають властивість змінювати колір за життя. Але дуже надіюсь ,що цього не сталось. Цей твій колір,не віддавай його нікому. Я побоююсь не помилитись з фарбою, щоб більш точно відтворити твої очі. Можливо я й не розпочну... Це біле полотно висітиме рік,два або й десять. Пробач ,але не дозволила собі втручатись в твою душу. Адже ти мені це не дозволяв раніше. Намалювати- це пізнати. Але я тебе взагалі не знала, ти був нерозгаданою,прихованою таємницею,що лякає. Твої дотики,твій погляд закарбувалися у пам'яті. Вони- чужорідні. Я пам'ятаю тебе,наче ти зараз поруч біля мене, наче ти найбільший страх мого життя. Чорт забирай,я пам*ятаю тебе,крізь роки.
Біле полотно стане головним експонатом у моїй галереї. Воно біле і чисте,як твоя душа. Хтось йтиме повз полотна,не звертаючи уваги. Ніби то випадковість,ніби це полотно тимчасово висить, а згодом хтось його забере і намалює на ньому гарну дівчину або ж червоні маки. А хтось йтиме повз і зупиниться. Зупиниться з безліччю питань в голові. І так і не знайде відповідей на них. Подумає,що то завершана картина, в якій криється глибокий сенс. Насправді,кожен бачить,те що хоче бачити.Або взагалі не бачить,бо байдуже. Картина висітиме багато десятиліть. Одного вечора ти прийдеш з дружиною та дітьми до цього музею. Випадково... прогулюючись поруч. Пройдеш повз. Але повернешся поглядом до полотна, не зрозумієш,що це за дурень повісив чисте полотно майже на середині галереї, подумаєш,що то такий маркетинговий хід . І покрокуєш далі ,всміхаючись до своєї родині. Я так хотіла,щоб доторкнутися до неї. Залишив дотик....✋
Йой! Нажаль, це зображення не відповідає нашим правилам. Щоб продовжити публікацію, будь ласка, видаліть його або завантажте інше.
