Життя

Початок

***
Ранок почався привітно. Бузкові фіранки тривожив непокірний сонячний промінь, а Мартин неголосно мурчав на сусідній подушці. Я пробіглась пальцями по шубці кота. Він зразу ж крутнув головою та спробував облизати мою руку. Годинник показував дев'яту. Люблю вихідні.Я потягнулася й попленталась до ванної.
Змила з себе легкий осадок, який залишився від майже забутого сну, накинула халат і пішла до кухні. Вже майже підходив кінець мого панування в цілому будинку.
   До приїзду батьків з відпустки залишалося три дні. Вже як три тижні ми з сестрою жили самі. Іноді до нас заходила тітка, аби в черговий зараз нагадати, в якому порядку має стояти взуття та як правильно мити посуд. Щиро кажучи ми б воліли обійтися без її присутності, і вона, мабуть, також. Татова сестра не була людиною, яка вабила до себе інших.
Але жалітися нема на що. Три з лишнім тижні, коли ніхто не контролює час, в який приходиш додому, чим харчуєшся та коли засинаєш прекрасні, і потерпіти кілька тітчиних візитів не так вже й складно. Хоча, направду останніх кілька років не були аж такими суворими в останніх двох пунктах, як в дитинстві.

Для годиться, напишу про себе кілька слів. Мені 15. Анжеліка це моє повне ім'я, яким кличуть мене коли я щось вчудила. Яніка називає мене так коли хоче поглумитися. Яніка- моя сестра. Ми двійнята, не близнючки! Чужі деколи переносять легкий шок, коли дізнаються про це. Моє світло-русе, майже блондинисте волосся, карі очі та бліда шкіра аж ніяк не нагадують зовнішність Яніки. Вона має зелені очі з різними вкрапленнями та каштанове волосся, що нагадує хвильки. Характери в нас чимось різняться. Я більш схильна до смутку й менш рішуча. Хоча ми часто доходимо до одної й тої ж думки наодинці. І ще ми майже одного зросту, досить таки високі.
На диво багатьом іншим сестрам, ми добре ладим між собою. Сваримося іноді, зазвичай по дрібницях.