Теніс

Сонце шкварить нестерпно. Небо яскраво-червоне, а значить лишилось недовго. Дивлюся на годинник. До розрахованого вченими часу менше десяти хвилин. Стільки само складає оголошена похибка, а це значить, що в будь-яку мить...

Я стараюся про це не думати, натомість вдивляюся в номери будинків. На ходу, не стишуючи бігу. В боці вже коле. Піт заливає лоб. Скоро доведеться перейти на ходьбу.

Кілька років тому я міг пробігти десяток кілометрів, навіть не задихавшись. Тепер, як виявилося, – ні. Особливо в таку спеку. Зрозумів, що сумую за кондиціонером машини. Навряд чи ми вже коли-небудь зустрінемось.

Перевіряю адресу на посилці, звіряюся з номерами будинків. Двадцять п'ять. Мені треба сімнадцять. Лишилося зовсім трохи.

Біль в боці посилюється, переборюю бажання зупинитися і перевести подих. Розжарений асфальт під ногами пече навіть через підошву кедів. Повітря гаряче і густе, з кожним подихом обпікає гортань і легені.

На дорозі стоять залишені машини. Хтось поспішав додому, не хотів проводити в центрі останні хвилини життя. Більшість із них закипіли, як і моя, тому стоять прямо посеред дороги. В одній із них, шикарному спортивному порші, відчинено обидвоє дверцят, а за кермом сидить хлопець в джинсовому комбінезоні. У нього повністю відсутній погляд, а з рота тече слина. Він тихенько урчить, імітуючи звук двигуна і час від часу намагається крутити кермо. Очі йому заливає піт, але він не зважає, зосереджено об'їжджаючи невидимі перепони. На обличчі в нього посмішка. На якусь мить я йому навіть заздрю.

Біжу далі. На подвір'ї дев'ятнадцятого будинку, в шезлонзі сидить старик, тримає в роті дуло мисливської рушниці. Дивиться на небо. Дилема, оспівувана Камю, не дає йому спокою. Жити далі немає сенсу, буде тільки гірше. Але водночас стріляти не хочеться. Яким би не був цей світ, він кращий за повне ніщо.

Махаю старому рукою. Він махає у відповідь, а тоді спускає курок, розриваючи навколишню тишу пострілом. Хлопець в машині на мить стихає, оглядаючись, але майже відразу вертається до свого "маршруту".

Я добігаю до свого пункту призначення. Акуратна хвіртка втиснулася між живоплотом. Я знаходжу дзвінок і кілька разів натискаю, але марно. Якщо нікого немає вдома, буде смішно. Постоявши в нерішучості, шарпаю хвіртку, вона виявляється відчиненою. Акуратна доріжка з білого річкового каменю веде до різьблених дверей. З вікна чути звук телевізора. Хтось удома. Ура.