Горіла у полі пшениця, палала
Тоді, сини мої ,коли ж бо ви спали.
Іскрилась вогнями військова застава,
Війна в дім прийшла, ви добре це знали.
Мене грабували, на хресті розпинали,
А ви свої лИця за монітором ховали.
Я же кричала, синів своїх звала.
А ви відвернулись, я все відчувала.
Одежу зірвали, почали катувати
А ви всі сказали, що я вам не мати.
Коси постригли, "ганьба" всі кричали
А вам не до того, ви ж любі, спали.
Я впала навколішки, сил вже не стало.
А ви повтікали, моє серце кричало.
Я глянула в небо, і очі закрила.
Нема синів моїх, осталась могила.
Несли моє тіло, люди чужії
Не соколи мої, а дні ворожії.
Засипали землю, під шум автоматів,
Не було ж кому мене захищати.
Догорала у полі пшениця, згасала,
Дрижала земля, і нещасно стонала.
Неньки не стало, зосталась руїна,
Що гордо колись називалась Вкраїна.
